Айзек Азимов - Фундація

— Або вам треба просвердлити отвір? Принцип той самий.

Тепер вони юрмилися навколо нього. Це був якийсь фокус, якась таємна магія, вистава, перетворена на активне нав’язування товару. Комдор Аспер крутив у руках шматочки сталі. Високопоставлені урядовці ставали навшпиньки, заглядаючи один одному через плече й шепотілися між собою, тоді як Меллоу пробивав гарні круглі отвори в сталі дюймової товщини, торкаючись її своїм ядерним дрилем.

— І ще одна демонстрація. Принесіть хтось два коротких обрізки труби.

Почесний керівник чогось там слухняно підскочив, схвильований і поглинутий думками, і забруднив свої руки, мов якийсь чорнороб.

Меллоу поставив обрізки вертикально, обстругав кінчики одним помахом атомного ножа й приставив їх один до одного обробленими місцями.

Це була одна труба! Шматки з’єдналися в одне ціле, де не було навіть нерівностей між атомами.

Потім Меллоу глянув на свою публіку, почав говорити й спіткнувся на першому слові. У нього похололо в грудях, а потім і в животі.

У цій метушні охоронці комдора прорвалися вперед, і Меллоу вперше зблизька побачив незнайому йому ручну зброю.

Вона була атомною! Кінетична зброя [6] Кінетична зброя — зброя, що діє на ціль за допомогою твердого тіла, яке наносить ураження. До кінетичної зброї відносять метальну, вогнепальну, пневматичну зброю, парову гармату, прискорювач мас. з вибуховою речовиною не могла мати такий ствол. Але не це було важливо. Це взагалі не мало значення.

На прикладах цієї зброї була викарбувана позолочена, хоч і вже зношена, емблема зорельота й сонця.

Та сама емблема зорельота і сонця, що була проштампована на кожному з великих томів оригінальної Енциклопедії, що її почала й ще не закінчила випускати Фундація. Та сама емблема зорельота й сонця, що тисячоліттями прикрашала прапор Галактичної Імперії!

Меллоу розповідав і водночас думав.

— Перевірте цю трубу! Це один шматок. Він недосконалий, бо таке з’єднання, звичайно, не повинно робитися вручну.

Далі показувати фокуси не було сенсу. Він уже все роздивився. Меллоу завершив свою справу. Він дізнався те, що хотів. У його голові була лише одна картинка. Золотий глобус зі стилізованими променями й зображення сигари скошеної форми, що уособлювало космічний корабель.

Зореліт і сонце Імперії!

Імперія! Це слово свердлило мозок! Минуло вже півтора століття, а Імперія ще існувала, десь у глибині Галактики. І вона знову з’являлася тут, на Периферії.

Меллоу усміхнувся.

«Далека зірка» вже два дні була у відкритому космосі, коли Гобер Меллоу, сидячи у своїй каюті разом зі старшим лейтенантом Дротом, вручив тому конверт, рулончик із мікрофільмом і сріблястий сфероїд.

— За годину після мого відльоту ви, лейтенанте, берете на себе обов’язки капітана «Далекої зірки», доки я не повернуся або… назавжди.

Дрот спробував устати, але Меллоу зупинив його владним жестом.

— Заспокойтеся й послухайте. У цьому конверті — точні координати планети, до якої вам слід рухатися. Там ви чекатимете на мене протягом двох місяців. Якщо до цього часу вас виявить Фундація, цей мікрофільм є моїм звітом про подорож.

— Але якщо, — його голос був похмурим, — я не повернуся протягом цих двох місяців і ніхто з Фундації вас не знайде, летіть на Термінус і вручіть цю капсулу з посланням як звіт. Зрозуміли?

— Так, сер.

— І щоб ані ви, ані хтось із команди не додавали деталей до того, що є в моєму звіті.

— А якщо нас питатимуть?

— Тоді ви нічого не знаєте.

— Так, сер.

На цьому розмова закінчилася, а за п’ятдесят хвилин від борту «Далекої зірки» легко відокремилася рятувальна шлюпка.

Онум Барр був старим чоловіком, занадто старим, щоб боятися. З часів останніх заворушень він жив сам на клаптику землі з книжками, які зміг витягти з руїн. У нього не було нічого, що він боявся б утратити, і найменше він переживав за решту свого життя, тож непроханого гостя він зустрів без підлабузництва.

— У вас двері були відчинені, — пояснив незнайомець.

У нього був чіткий та різкий акцент, і Барр не міг не помітити незнайому ручну зброю з синьої сталі, що висіла на його стегні. У напівтемній маленькій кімнаті Барр побачив силове поле, що світилося навколо чоловіка.

Він стомлено відповів:

— Немає сенсу їх зачиняти. Ви щось від мене хотіли?

— Так. — Незнайомець залишився стояти в центрі кімнати. Він був великий — і заввишки, і завширшки. — Ваш будинок — єдиний у цьому районі.