Айзек Азимов - Фундація

— Це безлюдне місце, — погодився Барр, — але на сході є місто. Я можу показати вам шлях.

— Трошки пізніше. Можна мені присісти?

— Якщо стільці вас витримають, — похмуро сказав старий. Вони теж були старі. Реліквії з кращої молодості.

Незнайомець сказав:

— Мене звати Гобер Меллоу. Я прилетів з далекої провінції.

Барр кивнув і посміхнувся.

— Ваша вимова вже давно вас видала. А я Онум Барр із Сивенни — колишній патрицій Імперії.

— Отже, це Сивенна. Я керувався тільки старими мапами.

— Вони мали б бути занадто старими, щоб змінилося розташування зірок.

Барр сидів зовсім нерухомо, тоді як з очей його гостя було видно, що він повністю поринув у роздуми.

Він помітив, що атомне силове поле, яке оточувало чоловіка, зникло, і подумки з іронією визнав, що його особа вже не здається загрозливою незнайомцям — і навіть, добре це чи ні, його ворогам.

Він сказав:

— Мій будинок бідний, і в мене малі запаси. Ви можете розділити зі мною те, що я маю, якщо ваш шлунок зможе витримати чорний хліб та суху кукурудзу.

Меллоу похитав головою.

— Ні, я поїв і не можу залишитися. Усе, що мені потрібно, — це напрямок до резиденції уряду.

— Це достатньо легко зробити. І хоча я й бідний, мені нічого не потрібно. Ви маєте на увазі столицю планети чи сектора Імперії?

Очі молодого чоловіка звузилися.

— А хіба це не одне й те саме? Хіба це не Сивенна?

Старий патрицій повільно кивнув.

— Так, Сивенна. Але Сивенна вже не є столицею Норманнського сектора. Ваша стара мапа зрештою завела вас в оману. Зірки можуть не змінитися й за кілька століть, а от політичні кордони — річ надто плинна.

— Дуже погано. Справді, це дуже погано. І далеко ця нова столиця?

— Це на Орші ІІ. Двадцять парсеків звідси. Ваша стара мапа вас доведе. Скільки їй років?

— Сто п’ятдесят.

— Така стара? — Старий зітхнув. — Відтоді відбулося безліч історичних подій. Ви щось про них чули?

Меллоу повільно похитав головою.

— Пощастило вам. Для провінції настали важкі часи, якщо не брати до уваги правління Стеннелла VI, який помер п’ятдесят років тому. У нас тільки повстання та руїна, руїна та повстання. — Барр подумав, чи не занадто він став балакучим. Життя тут було самотнім, і в нього було так мало можливостей поспілкуватися з людьми.

Меллоу сказав з несподіваною різкістю:

— Руїна? Ви так кажете, ніби провінції повністю доведені до злиднів.

— Можливо, і не повністю. Двадцять п’ять планет першого рангу мають достатньо великі фізичні ресурси, щоб їх можна було виснажити. Але якщо порівнювати з рівнем минулого століття, то ми сильно скотилися вниз і поки що не видно ніяких ознак покращення. А чому, власне, вас так усе це цікавить, молодий чоловіче? Ви ще повні сил і очі ваші сяють!

Торгівець ледь не почервонів, коли вицвілі очі ніби заглянули йому глибоко в душу й усміхнулися тому, що там побачили.

Він сказав:

— Тепер послухайте. Я торгівець із краю Галактики. Я знайшов старі мапи й хочу відкрити для себе нові ринки. Природно, що слова про збіднілі провінції мене турбують. Не можна торгувати зі світом, доки там не з’являться якісь гроші. От яка, наприклад, ситуація на Сивенні?

Старий нахилився вперед.

— Не можу сказати. Мабуть, ще не так погано. Але невже ви — торгівець? Ви більше схожі на воїна. Ви тримаєте руку на пістолеті, а на щоці маєте шрам.

Меллоу мотнув головою.

— Там, звідки я родом, закон мало що значить. Боротьба й шрами — це частина професії торгівця. Але боротьба корисна лише тоді, коли приносить гроші, якщо ж їх можна здобути й без неї, тим краще. От і тепер мені цікаво: чи знайду я тут прибутки, що варті боротьби? Я боротимуся, якщо це буде достатньо легко.

— Легко, — погодився Барр. — Ви могли б приєднатися до залишків банди Віскарда на Червоних зірках. Хоча не знаю, можна це назвати боротьбою чи піратством. Або ви могли б піти до нашого нинішнього милостивого намісника — милостивого до вбивств, грабунків та хлопчика-імператора, якого він нібито по праву вбив. — Тонкі щоки патриція почервоніли. Він заплющив, а потім розплющив очі, яскраві, мов у птаха.

— Ви не надто доброзичливі до віце-короля, патрицію Барр, — сказав Меллоу. — А що, як я один з його шпигунів?

— То й що? — з гіркотою сказав Барр. — Що ви можете в мене забрати? — Він показав зморщеною рукою на порожні стіни розваленого особняка.

— Ваше життя.

— Я попрощаюся з ним доволі легко. Я й так прожив на п’ять років довше, ніж мав би. Але ви не з людей намісника. Якби ви належали до них, то мій інстинкт самозбереження змусив би мене навіть зараз притримати язика.