Айзек Азимов - Фундація

Він повернувся й пройшов повз нього.

— Ви! Преподобний Парма! Хіба ви не знаєте, що згідно з умовами Конвенції, жоден місіонер Фундації не може з’являтися на корелліанській території?

Місіонер затремтів.

— Я йду туди, куди веде мене Дух, сину мій. Якщо темні дикуни відмовляються від просвітлення, хіба це не є кращим доказом того, що вони його потребують?

— Це не стосується справи, преподобний. Ви порушуєте закони і Корелла, і Фундації. За законом я не можу захистити вас.

Місіонер знову благально підняв руки. Його колишня розгубленість зникла. Зовні почувся пронизливий крик, а у відповідь хвилею пронеслося слабке ґелґотіння сердитої орди. Цей звук викликав божевілля в його очах.

— Ви чуєте їх? Чому ви говорите мені про закон, про закон, прийнятий людьми? Є вищі закони. Хіба не казав Галактичний Дух: «Не залишайся байдужим до страждань ближнього свого». І хіба не він сказав: «Коли ти турбуєшся про смиренних і беззахисних, про тебе теж потурбуються».

Хіба у вас немає гармат? Хіба немає корабля? Хіба за вами не стоїть Фундація? І хіба над вами немає Духа, який керує Всесвітом? — Він зупинився, щоб відсапатися.

А потім зовнішній динамік «Далекої зірки» затих і до кімнати повернувся стурбований лейтенант Тінтер.

— Говоріть! — коротко сказав Меллоу.

— Сер, вони вимагають видати Джорда Парму.

— А якщо ні?

— Лунають різні погрози, сер. Важко розібратися. Їх там так багато — і вони, здається, зовсім оскаженіли. Є якийсь чоловік, який каже, що керує округом і має поліцейську владу, але, очевидно, він не самостійна фігура.

— Самостійна чи ні, — знизав плечима Меллоу, — але він представник влади. Скажи їм, що якщо цей губернатор чи полісмен, чи хто він там, підійде до корабля сам, він може забрати преподобного Джорда Парму.

Раптом в його руці опинився пістолет. Він додав:

— Я не знаю, що таке непокора. Ніколи не мав з нею справи. Але якщо є хтось тут, хто думає, що він може повчати мене, я охоче пригощу його протиотрутою.

Пістолет повільно повертався й зупинився на Твері. Зробивши над собою зусилля, старий торгівець розслабив обличчя, розтулив і опустив руки. Повітря зі свистом виривалося з його ніздрів.

Тінтер пішов, і за п’ять хвилин від натовпу відокремилася маленька постать. Вона рухалася повільно й нерішуче, явно охоплена страхом. Двічі постать озиралася назад, і двічі явні погрози з боку багатоголового монстра змушували її рухатися далі.

— Добре. — Меллоу махнув бластером, що залишався в руці без запобіжника. — Грюн та Апшер, візьміть його.

Місіонер хрипко заверещав. Він підняв угору руки, розчепіривши пальці. Об’ємні рукави мантії сповзли, оголюючи тонкі, жилаві руки. На якусь мить з’явився й зник крихітний спалах світла. Меллоу моргнув і знову презирливо змахнув рукою.

Місіонер, який боровся із солдатами, голосно промовив:

— Нехай буде проклятий зрадник, який кидає ближнього свого на поталу злу й смерті. Хай оглухнуть вуха, що глухі до прохань безпорадного. Хай осліпнуть очі, що не бачать невинних. Хай навіки зотліє душа, яка знається з мороком…

Твер щільно затулив руками вуха.

Меллоу змахнув бластером і сховав його.

— Розійтися по своїх місцях, — спокійно сказав він. — Протягом шести годин після того, як розсіється натовп, підтримувати повну бойову готовність. Після цього подвоїти варту на постах протягом наступних сорока восьми годин. Пізніше будуть надані подальші вказівки. Твере, ходімте зі мною.

Вони увійшли до особистої каюти Меллоу. Меллоу вказав на стілець, і Твер сів. Його кремезна постать уся зіщулилася.

Меллоу з сарказмом дивився на нього згори вниз.

— Твере, — сказав він, — я розчарований. Три роки в політиці, схоже, вибили з вас усі звички торгівця. Запам’ятайте, на Фундації я можу бути демократом, але керувати своїм кораблем я можу не інакше, як за допомогою тиранії. Я ще ніколи не наставляв бластер на свою команду, і мені не довелося б цього робити, якби не ви.

Твере, ви не маєте тут офіційної посади, але ви тут за моїм запрошенням, і наодинці я ставитимуся до вас з усією люб’язністю. Однак із цього моменту в присутності моїх офіцерів або команди звертайтеся до мене «сер», а не «Меллоу». А коли я віддаю наказ, ви підстрибуватимете швидше за новобранця третього класу, і будете дякувати долі, або я ще швидше надіну на вас кайданки й кину в трюм. Ясно?

Партійний лідер проковтнув слину й неохоче відповів:

— Прийміть мої вибачення.