Айзек Азимов - Фундація

Лепольд почервонів, у його очах зблиснули іскри.

— Клянуся Селдоном, якби я був на місці діда, то однаково боровся б.

— Ні, Лепольде. Ми вирішили дочекатися зручного моменту, щоб стерти цю образу. На це сподівався твій батько, до своєї передчасної смерті, що він може бути тим, хто… ну, ну… — Вініс відвернувся на якусь мить, а потім додав, ніби стримуючи емоції: — Він був моїм братом. Але якщо його син…

— Так, дядьку. Я його не підведу. Здається, саме зараз настав той момент, коли Анакреон може знищити це гніздо бунтівників, і зробити це треба негайно.

— Ні, не так швидко. По-перше, ми повинні дочекатися, коли завершать ремонт крейсера. Уже сам факт, що вони взялися за цей ремонт, доводить — вони нас бояться. Ці дурні намагаються нас заспокоїти, але ж ми не звернемо зі свого шляху, чи не так?

Кулак Лепольда врізався в долоню.

— Ні, поки я — король Анакреона.

Губи Вініса сіпнулися в зловтішній посмішці.

— До того ж, ми повинні дочекатися приїзду Сальвора Гардіна.

— Сальвора Гардіна! — У короля округлилися очі, і його безбороде молоде обличчя майже втратило жорсткий вираз.

— Так, Лепольде. Сам лідер Фундації прилетить на твій день народження — мабуть, щоб заспокоїти нас своїми лестощами. Але це йому не допоможе.

— Сальвор Гардін! — Це вже був просто шепіт.

Вініс насупився.

— Тебе лякає це ім’я? Це ж той самий Сальвор Гардін, який під час минулого візиту читав нам нотації про всяку дурню. Ти не забув цю смертельну образу королівського дому? Та ще й від простолюдина. Він — бруд зі стічної канави.

— Ні. Думаю, що ні. Я не забуду! Ми йому відплатимо, але… але я трохи боюся.

Регент підвівся.

— Боїшся? Чого ти боїшся? Ти, малий… — Він замовк.

— Розумієте, це було б… е-е-е… свого роду блюзнірством — напасти на Фундацію. Я маю на увазі… — Він замовк.

— Продовжуй.

Лепольд розгублено сказав:

— Я маю на увазі, що якщо Дух Галактики насправді існує, йому… е-е-е… це може не сподобатися. Ви не думаєте?

— Ні, не думаю, — пролунала жорстка відповідь. Вініс знову присів, скрививши губи в ексцентричній посмішці. — Отже, ти всерйоз морочиш собі голову через Духа Галактики? Ось що буває, коли залишити тебе без нагляду. Як я розумію, ти трохи послухав Верісофа.

— Він багато пояснював…

— Про Духа Галактики?

— Так.

— Що ж, ти ще дитина, він вірить у весь цей спектакль ще менше, ніж я, а в це я взагалі не вірю. Скільки разів тобі казали, що все це нісенітниці?

— Ну, я знаю. Але Верісоф каже…

— Не звертай уваги на Верісофа. Це нісенітниці.

Запала коротка, бунтівна тиша, а потім Лепольд сказав:

— Усі думають так само. Я маю на увазі всі ці розмови про Пророка Гарі Селдона і про те, що він визначив завдання для Фундації продовжувати поширювати його заповіді про те, що одного дня галактичний рай повернеться, а кожен, хто не дотримуватиметься заповідей, буде знищений назавжди. Вони вірять у це. Я головував на святах, і я впевнений, що вони вірять.

— Так, вони вірять, а ми — ні. І ти маєш бути вдячний, що це так, бо якщо вірити в ці дурниці, то ти є королем з ласки Божої і сам — напівбог. Це дуже зручно. Усуває всі можливості бунтів і гарантує абсолютний послух у всьому. І саме тому ти, Лепольде, мусиш узяти активну участь у війні проти Фундації. Я — регент і повністю людина. А ти — король і є для них напівбогом.

— Але ж я вважаю, що насправді це не так, — замислено сказав король.

— Ні, не так, — пролунала в’їдлива відповідь, — але ти є таким для кожного, крім людей з Фундації. Розумієш? Для всіх, крім них. Щойно ми їх знищимо, не буде нікого, хто відкидав би твою божественність. Подумай про це!

— І після цього ми зможемо самі керувати блоками живлення в храмах і кораблях, що літають без людей, святою їжею, що лікує рак, і всім іншим? Верісоф казав, що це можуть робити лише ті, кого благословив Дух Галактики…

— Так, Верісоф сказав! Верісоф — твій найбільший ворог після Сальвора Гардіна. Залишайся зі мною, Лепольде, і не турбуйся через них. Разом ми зможемо відродити Імперію — не просто королівство Анакреон — а державу, що охопить кожне з мільярдів сонць Імперії. Це ж краще, ніж словесний «Галактичний Рай»?

— Та-а-ак.

— Хіба може Верісоф пообіцяти більше?

— Ні.

— Дуже добре. — Його голос став безапеляційним. — Гадаю, ми можемо вважати, що це питання розв’язане. — Він не чекав на відповідь. — Іди. Я спущуся пізніше. І ще одне, Лепольде.

Молодий король повернувся на порозі.