Артур Кларк - 2001 - Космічна одіссея

Надія і страх відступили, змінившись холодною логікою. Просто капсула, прискорюючись, струснула причеплений до неї ззаду вантаж. Жест Пула був копією жесту капітана Агава, труп якого, прив’язаний до білого кита, покликав екіпаж «Пекода» в могилу.

Через п’ять хвилин капсула і її супутник зникли серед зірок. Дуже довго Девід Боумен дивився в порожнечу, що пролягала на мільйони миль до мети, якої, тепер він був упевнений, ніколи не досягне. Тільки одна думка пульсувала в його мозку.

Френк Пул — перша людина, яка дістанеться Сатурна.

На борту «Діскавері» нічого не змінилося. Усі системи досі функціонували нормально, центрифуга повільно оберталася по своїй осі, генеруючи штучну силу тяжіння, люди в стані гібернації без снів спали у своїх капсулах, корабель прямував до мети, від якої нічого не могло його відвернути, крім випадкового зіткнення з астероїдом. І справді, кілька астероїдів кружляли тут, далеко від орбіти Юпітера.

Боумен не пам’ятав, як дійшов від контрольної панелі до центрифуги. Тепер із подивом він усвідомив, що сидить у маленькому коридорчику, а тюбик із напіввипитою кавою досі в його руці. Астронавт, як людина, яка прокинулася від тривалого кошмару, почав повільно розуміти, де він є і що з ним.

Прямо навпроти нього — камера спостереження, такі камери були передбачені на усіх стратегічно важливих пунктах корабля, з їх допомогою Еал візуально контролював машину. Боумен глянув на камеру, немов ніколи не помічав її раніше, потім він звівся на ноги й попрямував до неї.

Його рух, напевно, помітив Еал, і щось клацнуло в тому незбагненному розумі, який зараз керував судном. Еал раптом заговорив:

— Шкода Френка, чи не так?

— Так, — відповів Боумен після довгої паузи. — Шкода.

— Напевно, ти дуже сумуєш?

— А ти як гадаєш?

Еал, як на комп’ютер, думав дуже довго, минуло аж п’ять секунд, поки він відповів:

— Френк був прекрасним членом команди.

Відчувши каву в своїй руці, Боумен зробив повільний ковток. Проте змовчав: він був настільки збентежений, що просто не знав, що сказати, чи радше, що сказати, щоб не погіршити ситуацію, якщо це ще можливо.

Чи це нещасний випадок, спричинений пошкодженням системи управління капсулою? Чи мимовільна помилка Еала? Той не давав жодних пояснень, а Боумен боявся їх вимагати, бо не знав, яку реакцію це може спровокувати.

Навіть зараз він не міг повірити, що Френка вбито зумисно, це здавалося таким абсурдом. Боумен не міг збагнути, чому так сталося, що Еал, який тривалий час працював безвідмовно, перетворився на ката. Комп’ютер міг припускатися помилок, будь-хто, людина чи машина, помиляються, але щоб Еал був здатен на вбивство…

Тепер Боумен мав узяти до уваги й таку можливість, і якщо це правда, то він у величезній небезпеці. І хоч його наступний крок чітко прописано в інструкції, астронавт не знав, як безпечно взятися до його виконання.

Якщо хтось із членів команди загине, той, що вижив, має замінити його, розбудивши одного з членів команди в стані гібернації. Вайтгед, геолог, перший на черзі, потім Камінські, відтак Гантер. Процес пробудження контролював Еал, він мав діяти в разі, якщо обидва його колеги виявляться неповносправними.

Утім, був і ручний контроль, що дозволяв виконати цей процес самотужки, без утручання комп’ютера. За обставин, які зараз склалися, Боумен відчував, що краще піти цим шляхом.

Він також відчував, що одного пробудженого не досить. Якщо вже братися, то треба збудити всіх трьох. Попереду важкі тижні, йому може знадобитися стільки рук, скільки він зможе зібрати. Один чоловік загинув, половина мандрів позаду, тож запаси не стануть істотною проблемою.

— Еале, — сказав він якомога рішучіше, — передай мені ручний контроль над усіма блоками гібернації.

— Над усіма, Дейве?

— Так.

— Чи можу я нагадати, що ми потребуємо тільки однієї заміни. Інших не треба оживляти ще сто дванадцять діб.

— Я прекрасно це пам’ятаю. Але волію вчинити так.

— Ти певен, що взагалі треба будити когось із них, Дейве? Ми добре впораємося й самі. Моя пам’ять може розв’язати геть усі поточні завдання.

Це Боумену причулося, чи він уловив нотки благання в голосі Еала? І хоча ці слова здавалися виваженими, вони наповнили його ще більшими побоюваннями.

Пропозиція Еала не мала жодного стосунку до помилки в системі, комп’ютер прекрасно знав, що, позаяк Пул загинув, треба будити Вайтгеда. Але все-таки він наважився запропонувати велетенські зміни до плану місії, знаючи, що виходить за межі своїх повноважень.