Артур Кларк - 2001 - Космічна одіссея

Натиснувши кнопку, Боумен почав чекати. За кілька хвилин із ліжка з’явилася металева рука й пластикова соска спустилася йому до вуст. Він жадібно присмоктався до неї, і тепла, солодка рідина потекла його горлом, з кожною краплиною додаючи йому сил.

Потім соска зникла, і Боумен знову якийсь час відпочивав. Він міг рухати руками й ногами, думка про те, щоб пройтися, тепер не здавалася нездійсненною мрією. Він відчував, що сили швидко повертаються, а проте міг би лежати тут довіку, якби не було якихось сигналів іззовні. Та раптом інший голос, цього разу, без сумніву, людський, а не сконструйований з електричних імпульсів, заговорив до нього. Цей голос здався йому знайомим, хоч і минув якийсь час, поки астронавт зміг його упізнати.

— Привіт, Дейве. Ти добре з усім упорався. Тепер можеш говорити. Ти знаєш, де ти?

Боумен трохи переймався цим. Якщо корабель справді вийшов на орбіту Сатурна, що сталося протягом тих місяців із часу, як він, Боумен, залишив Землю? Астронавт знову почав підозрювати в себе амнезію. Парадоксально, але сама ця думка заспокоїла його. Якщо він пам’ятає слово «амнезія», значить, його мозок працює досить добре.

Проте, в будь-якому разі, він досі не знає, де є зараз, і той, хто говорив на іншому кінці дроту, зрозумів причину його неспокою.

— Не хвилюйся, Дейве. Це Френк Пул. Я спостерігаю роботу твого серця й легенів. Усе ідеально. Просто розслабся. Зараз ми відчинимо двері й випустимо тебе.

М’яке світло затопило камеру, і Боумен побачив на тлі розчиненого виходу якісь силуети. Цієї миті до нього повернулася пам’ять і він згадав, де він.

Хоч Боумен повернувся з найдальших закутків сну й найближчих меж смерті, його відсутність тривала лише тиждень. Виходячи з камери гібернації, він іще не бачив холодного неба над Сатурном, це станеться аж через рік і мільйони подоланих миль. Боумен досі перебував на тренуваннях у Г’юстонському центрі керування космічними польотами під спекотним сонцем Техасу.

Утім, тепер Техас став непомітним, важко розрізнити навіть самі Сполучені Штати. Хоча плазмовий двигун малої тяги давно вже не працював, «Діскавері» досі був спрямований своїм тонким стрілкуватим тілом від Землі, а його потужні оптичні механізми орієнтувалися на планети, що лежали від Сонця далі, ніж Батьківщина людства. Саме туди, до них, прямував космічний корабель.

Проте один телескоп був постійно спрямований на Землю. Збудований у вигляді прицілу рушниці на ободі дальньої антени корабля, він контролював, щоб велика параболічна чаша прицільно направляла радіосигнали на свою віддалену мішень. Допоки Земля залишалася в полі зору телескопа, забезпечувалася життєво важлива комунікація — була можливість відсилати й приймати повідомлення, а невидимий промінь долав відстань, яка щодня збільшувалася на два мільйони миль.

Протягом кожної своєї вахти Боумен спостерігав рідну планету в цей телескоп. Із «Діскавері» зараз було видно лише нічну частину Землі, на центральному екрані планета скидалася на сліпучий сріблястий серп, чимось подібний до Венери.

Дуже рідко в тій дузі світла, що постійно скорочувалася, прозирали якісь географічні обриси: заважали хмарність та імла. Але навіть дивитися на затемнену частину диска було надзвичайно захопливо. Вона іскрила світлом великих міст, деколи ці вогники горіли постійно, іноді підморгували через атмосферні перешкоди над ними.

Траплялося, Місяць проходив над Землею, немов величезний ліхтар, освітлюючи її темні моря й континенти. Тоді, затамувавши подих, Боумен міг інколи вловити знайомі обриси берегових ліній, що сяяли в примарному місячному світлі. А іноді, коли Тихий океан був спокійний, астронавт міг розгледіти його блиск у місячному сяйві, і йому пригадувалися ночі під пальмами в тропічних лагунах.

Він не шкодував про ту втрачену красу. У свої тридцять п’ять років Боумен досхочу насолодився всіма принадами Землі й сподівався тішитися ними знову, коли повернеться на рідну планету багатим і знаменитим. А втім, на відстані це все здавалося ще більш коштовним.

Шостий член команди такої ностальгії не мав, бо, зрештою, він не був людиною. Високотехнологічному комп’ютерові «ЕАЛ-9000», мозку й нервовій системі корабля, не відомі людські почуття.

Еал (від Евристично запрограмований алгоритмічний комп’ютер, не більше й не менше) став шедевром комп’ютерної техніки третього покоління. Ці «покоління» йшли з інтервалом у двадцять років, і багато людей непокоїлися щодо долі наступного.