Артур Кларк - 2001 - Космічна одіссея

На екрані з’явилось інше зображення, воно було схоже на контурну карту, але замість висоти над рівнем моря, тут показувався рівень магнітного випромінювання. Здебільшого лінії йшли паралельно й були добре розділені між собою, але в одному кутку мапи вони несподівано сходилися разом і формували низку кіл, як на зрубаній деревині.

Навіть непрофесійному оку одразу ж ставало ясно: щось дивне сталося з магнітним полем Місяця в цьому регіоні, великими літерами над картою були написані слова: МАГНІТНА АНОМАЛІЯ ТІХО-1 (МАТ-1). А в правому кутку стояв штамп ТАЄМНО.

— Спершу ми подумали, що це, напевно, оголення магнітної породи, але всі геологічні дані були проти цієї версії. Навіть величезний нікелевий метеорит не міг би утворити такого магнітного поля, тож ми вирішили краще роздивитися це місце.

— Перша експедиція нічого не знайшла — звичайна місячна місцевість, укрита шаром пилу. Астронавти спробували бурити просто в центрі магнітного поля, щоб узяти зразок ґрунту на дослідження. Пробуривши метрів шість, дриль раптом зупинився. Тож група підтримки почала копати — не дуже легка робота в скафандрах, запевняю вас. Те, що вони знайшли, змусило їх швидко повернутися на базу. Ми відправили більшу й краще споряджену експедицію. Вони обкопували місцевість два тижні. Результат ви знаєте.

Коли картинка на екрані змінилась, аудиторія в темній кімнаті принишкла. Хоч усі присутні бачили цю фотографію багато разів, не було жодної людини, яка б не намагалася знайти на ній нових деталей. На Землі й на Місяці менше від сотні осіб могли споглядати це зображення.

На світлині на дні виритої екскаватором ями стояв чоловік у яскравому червоно-жовтому скафандрі, тримаючи геодезичну рейку з дециметровою шкалою. Було зрозуміло, що знімали вночі на Місяці або на Марсі. Але досі на жодній планеті не бачили такої штуки, яка стояла поряд із людиною у скафандрі.

Об’єкт, поруч із яким позував чоловік у скафандрі, — вертикальна плита з чорного, як смола, матеріалу, три метри заввишки і півтора завширшки. Вона нагадала Флойду гігантський надгробок. Симетрична плита мала ідеальні кути, вона була такою чорною, що, здавалося, поглинала промені, які падали на неї, а на її поверхні не прозирало жодних деталей. Неможливо на око визначити, із чого її зроблено — з каменю, металу, пластику або якогось іншого матеріалу, ще невідомого людству.

— МАТ-1, — майже благоговійно проголосив доктор Майклз, — вона має ідеально новий вигляд, чи не так? Не можна звинувачувати тих, хто подумав, що її зарито лише кілька років тому, і намагався якось пов’язати цю штуку з третьою китайською експедицією на Місяць у 1998-му. Та я ніколи не вірив у ці побрехеньки, а зараз можу точно датувати плиту, виходячи з геологічних даних.

Докторе Флойд, мої колеги і я, можемо поручитися за це своєю репутацією. МАТ-1 не має нічого спільного з китайцями. Напевно, ця плита не має нічого спільного з людською расою. Ті, хто її закопав, не були людьми. Вік плити приблизно три мільйони років. Ми дивимося на перше свідчення існування розумного життя за межами Землі.

ОБЛАСТЬ МАКРОКРАТЕРІВ. Простягається з півдня через центр видимої частини Місяця і на схід до центральної ділянки кратерів. Ділянка щільно вкрита кратерами, що сформувалися від ударів метеоритів, багато тутешніх кратерів є значні за розмірами, тут розташовуються й найбільші на Місяці кратери, на півночі деякі кратери зазнали руйнування, утворивши Море Дощів. Нерівна поверхня наявна майже скрізь, за винятком ден окремих кратерів. Більшу частину поверхні займають схили від 10° до 12°, дно деяких кратерів майже горизонтальне.

ПОСАДКА Й РУХ. Посадка загалом утруднена через нерівну, похилу поверхню, менш складна на дні деяких кратерів. Рух можливий майже скрізь, але слід ретельно обирати маршрут, на дні деяких кратерів не так складно.

БУДІВНИЦТВО. Як правило, ускладнене через нахили, а також велику кількість великих шматків породи серед сипучих пісків, виїмка лави утруднена на дні деяких кратерів.

ТІХО. За розмірами близький до місячних морів, п’ятдесят чотири милі в діаметрі, гребінь здіймається на два кілометри й чотириста метрів над навколишнім ландшафтом, має найпомітнішу систему променів, деякі з яких тягнуться на п’ятсот миль.

Пересувна лабораторія рухалася рівниною кратера зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину, вона чимось нагадувала великий фургон на восьми гнучких колесах. Утім, це не просто фургон, це самодостатня база, у якій двадцять осіб могли жити й працювати кілька тижнів. Насправді пересувна лабораторія являла собою справжній космічний корабель, що ходить сушею, а в екстрених випадках може навіть літати. Якби вона під’їхала до тріщини чи до каньйону, надто глибоких, щоб їх перетнути, вона могла б перестрибнути через перешкоду за допомогою чотирьох реактивних двигунів, розташованих знизу.