Артур Кларк: 2001: Космічна одіссея

Офіцер, який досі шанобливо стояв на віддалі, тримаючи пластикову чашку кави, підійшов ближче.

— Звичайно, ми знайомі. Проте облиште каву, містере Міллер. Це останній шанс доктора Флойда на цивілізовану випивку, тож не марнуймо його. Я наполягаю.

Вони рушили за Дмитрієм з основної зали в секцію спостереження, і незабаром усі сиділи за столиком при тьмяному світлі, спостерігаючи рухливу панораму зірок. Космічна станція-1 оберталася раз на хвилину, і це повільне обертання продукувало силу тяжіння, близьку до місячної. Це, за результатами досліджень, є найкращий компроміс між земною силою тяжіння й браком тяжіння взагалі, крім того, пасажири, які летіли на Місяць, мали нагоду трохи акліматизуватися до нових умов.

Іззовні майже непомітних вікон у космічній тиші проходили парадом Земля й зірки.

Уздовж цей бік станції був нахилений від Сонця, позаяк інакше визирнути в космос було б неможливо, бо надто яскраве світло спалило б залу. Навіть тепер у світлі Землі, що займала пів-небокраю, потонуло все, крім найяскравіших зірок.

Одначе Земля згасла, коли станція повернулася до нічної частини планети, за кілька хвилин вона перетворилася на величезний темний диск, усіяний вогнями міст. Тепер небо належало зіркам.

— А зараз, — промовив Дмитрій, швидко спорожнивши свою першу порцію та бавлячись із другим келишком, — скажи мені, що там за епідемія в секторі Сполучених Штатів? Я хотів туди потрапити, але мені відповіли: «Не можна, професоре, нам дуже шкода, але зараз суворий карантин, поки не буде подальших вказівок». Я натискав на всі важелі, але без результату. А тепер ти мені скажи, що сталося?

— На жаль, ми тримаємо карантин під наглядом.

Флойд приречено подумав: «О ні, тільки не знову. Швидше б опинитися в шатлі, що прямує на Місяць».

— Карантин — це лише застережний захід, — сказав він, пильно добираючи слова. — Ми навіть не певні, що він справді потрібен, але не хочемо ризикувати.

— Але яка хвороба? Які її симптоми? Чи не може вона бути інопланетного походження? Можливо, вам потрібна допомога наших медиків?

— Вибач, Дмитрію, та в нас наказ нічого не розповідати. Дякую за пропозицію, але ми тримаємо ситуацію під контролем.

— Гмм, — скептично буркнув Мойсейович. Було зрозуміло, що ці слова його не переконали, — дуже дивно, що тебе, астронома, посилають на Місяць для контролю за епідемією.

— Я колишній астроном, уже минули роки відтоді, як я проводив справжні дослідження. Тепер я науковий спеціаліст, а це означає, що я не знаю нічого про все на світі.

— Тоді що таке, на твою думку, МАТ-1?

Здавалося, Міллер зараз удавиться своїм напоєм, але Флойд був стриманішим. Він подивився своєму другові просто в очі й спокійно відповів:

— МАТ-1? Якесь дивне скорочення. Де ти його почув?

— Ніде, забудь про це, — промовив росіянин. — Тобі я вірю, ти ж не можеш мене дурити. Але якщо ви вплуталися в щось, із чим не зможете впоратися, сподіваюсь, не тягнутимете доти, аж доки волати про допомогу буде запізно.

Міллер стурбовано глипнув на годинник:

— Докторе Флойд, через п’ять хвилин посадка, — повідомив він. — Думаю, нам слід поквапитись.

Знаючи, що до посадки ще добрі двадцять хвилин, Флойд хутко підвівся. Занадто хутко, він навіть забув про силу тяжіння один до шести. Йому довелося схопитися за стіл, щоб не злетіти.

— Було дуже приємно зустрітися з тобою, Дмитрію, — хапливо промовив він, — бажаю тобі приємної подорожі на Землю. Тільки-но повернусь, я тобі подзвоню.

Коли вони залишили залу очікування й попрямували до перевірочного пункту Сполучених Штатів, Флойд зазначив:

— Х-хух, ледь вивернувся! Дякую, що врятували мене.

— Знаєте, докторе, — відповів офіцер служби безпеки, — я сподіваюся, він не має рації.

— Рації щодо чого?

— Що ми вплуталися в щось, із чим не зможемо впоратись.

— Саме це, — із притиском відповів Флойд, — я й збираюся з’ясувати.

Через сорок п’ять хвилин ракета «Аріес-1» покинула станцію, прямуючи на Місяць. Її відліт зі станції мав обмаль спільного з відльотом із Землі, не було ні шаленого реву двигунів, ані потужних стрибків, лише майже нечутний, далекий свист, коли плазмові реактивні двигуни малої тяги скерували свої наелектризовані потоки в космос. М’який поштовх тривав трохи більше як п’ятнадцять хвилин, а незначне прискорення не могло б нікому завадити рухатися кабіною. Проте коли прискорення завершилося, корабель уже не був зв’язаний із Землею, хоча на станції ще перебував. Він переміг силу тяжіння й тепер перетворився на вільну й незалежну планету, що оберталася навколо Сонця по своїй орбіті.