Артур Кларк - 2001 - Космічна одіссея

Хоч контроль за народжуваністю був тепер дешевий, надійний і дозволений усіма основними релігіями, людство запізнилося: населення Землі наразі становило шість мільярдів, третина з них китайці. У деяких авторитарних суспільствах закон дозволяв мати кожній родині не більше як двох дітей, але простежити за виконанням цього припису було важко. Як вислід, усі країни потерпали від браку їжі, навіть у Сполучених Штатах траплялися дні без м’яса, повсюдний голод передбачали в найближчі п’ятнадцять років, попри героїчні спроби вирощувати їжу в морі та розробляти синтетичне харчування.

Незважаючи нате, що міжнародне координування зусиль у боротьбі з голодом було конче потрібне, протистоянь між країнами виникало не менше, ніж раніше.

За мільйони років людська раса не втратила своїх агресивних інстинктів, символічні знаки, зрозумілі лише професійним політикам, показували: тридцять вісім ядерних держав спостерігають одна за одною з войовничою готовністю. Усі гуртом вони мали достатній мегатоннаж, щоб зруйнувати всю поверхню земної кори. І хоч, на диво, досі ніхто ще не застосовував атомної зброї, так не могло тривати вічно.

А тепер із незрозумілих причин китайці почали продавати меншим країнам повний ядерний потенціал із п’ятдесяти боєголовок і з системою доставки. Ціна дорівнює лише 200,000,000 доларів, і найпростіші умови покупки.

Деякі експерти вважали, що, можливо, китайці просто намагаються зміцнити свою розхитану економіку, переводячи застарілі бойові системи в готівку. Проте існував й інший погляд: вони вигадали таку зброю, що не потребували іграшок на кшталт ядерних боєголовок. Ходили чутки про радіогіпноз за допомогою супутника, віруси примусу й шантаж штучними хворобами, від яких мали ліки лише самі китайці. Усі ці милі припущення являли собою, звичайно, пропаганду або чисту фантазію, але й повністю заперечити їх також ніхто не міг. Отже, щоразу, коли доктор Флойд відлітав із Землі, він не знав, чи буде хоч куди повертатися.

Коли єдиний пасажир зайшов у салон, його вітала стюардеса: «Доброго ранку, докторе Флойд. Я місс Сіммонс, від імені капітана Тайнеса й другого пілота Балларда я рада вітати вас на борту».

— Дякую, — відповів Флойд, усміхаючись, а сам подумав, чому всі стюардеси на космічних кораблях мають такі механічні голоси.

— Вирушаємо через п’ять хвилин, — вела далі стюардеса, жестом запрошуючи його в порожній салон для двадцяти пасажирів. — Ви можете обрати будь-яке місце, але капітан Тайнес радить вам сісти ліворуч біля вікна, якщо ви хочете спостерігати за процесом зльоту й посадки.

— Я так і вчиню, — відповів доктор Флойд, прямуючи до нарадженого місця.

Стюардеса ще трохи пометушилася біля нього, а потім рушила до своєї кабінки в кінці салону.

Флойд сів на сидіння, закріпив паски безпеки навколо талії й плечей та пристебнув портфель на сусіднє місце. За мить із м’яким клацанням увімкнувся гучномовець.

— Доброго ранку, — пролунав голос міс Сіммонс, — вас вітає спеціальний рейс № 3 з Кеннеді до Космічної станції-1.

Очевидно, стюардеса збиралася виконати для свого єдиного пасажира всю звичну промову перед зльотом, і Флойд не зміг стримати усміху, коли вона невблаганно заговорила:

— Наш рейс триватиме п’ятдесят п’ять хвилин. Максимальне прискорення — два же, ми будемо в стані невагомості тридцять хвилин. Будь ласка, не залишайте свої місця доти, доки не увімкнуться сигнальні вогні.

Флойд обернувся й гукнув через плече:

— Дякую!

Йому відповіли трохи збентеженою, але чарівною усмішкою.

Після цього єдиний пасажир спеціального рейсу відкинувся в кріслі й розслабився. Як він підрахував, ця подорож коштуватиме платникам податків трохи більше від мільйона доларів. Якщо вона не виправдає себе, то його виженуть із роботи, але він завжди може повернутися в університет до свого перерваного дослідження над формуванням планет.

— Починаємо зворотний відлік, — почувся в гучномовці голос капітана зі звичними для радіодикторів заспокійливими інтонаціями.

— Злітаємо через хвилину.

Як завжди, здавалося, що ця хвилина тягнулася вічність. Флойд гостро усвідомлював, які неймовірні сили зосередилися навколо нього, чекаючи на звільнення. У двох паливних баках космічного корабля й у системі накопичення енергії стартової доріжки дрімала сила атомної бомби. І вся ця енергія для того, щоб віднести його, Гейвуда Флойда, за дві сотні миль від Землі.

Тепер говорити старомодні «п’ять — чотири — три — два — один — пуск» не прийнято, надто дорого коштував цей відлік людським нервам.