Карел Чапек - Кракатит (укр.)

– Стривайте, – озвався oncle Рон по хвилі. – Я не хотів вам цього казати. Тут ідеться про те, що за день, чи за два вас мають перевезти в інше місце, до фортеці, у зв’язку з тим самим обвинуваченням у шпигунстві... Ви не уявляєте собі... Дорогий друже, тікайте, тікайте звідси, поки є часі

– Невже це правда?

– Слово честі.

– Тоді... тоді я вам вдячний, що ви мене вчасно попередили.

– І що ви зробите?

– Ну, приготуюсь до цього, – хижо промовив Прокоп. – Повідомте їх, будь ласка, що це... не так легко зробити...

– Що, що, пробачте?.. – затинаючись, спитав Шарль.

Прокоп махнув рукою, аж засвистіло в повітрі, і ніби кинув якусь річ, сказавши:

– Б-бах! Рон остовпів.

– Ви хочете боронитись?

Прокоп не сказав нічого. Він стояв з руками в кишенях і щось роздумував, грізно спохмурнілий.

Oncle Шарль, такий собі старенький і світлий в нічній темряві, підійшов ближче до нього.

– Ви... ви так її кохаєте? – запитав він уражено чи здивовано.

Прокоп не відповідав.

– Ви кохаєте її, – повторив oncle Шарль і обійняв його. – Будьте мужні!.. Покиньте її, виїжджайте. Це не може так продовжуватись, зрозумійте, зрозумійте ж! До чого б це призвело? Прошу вас, ради бога, пожалійте її, врятуйте від скандалу; невже ви гадаєте, що вона могла б бути вашою дружиною? Може, вона вас і кохає, але вона занадто горда; коли б довелося зректися княжого титулу... Ох, це неможливо, неможливо!.. Я не хочу знати, що було між вами, але від’їжджайте, коли її кохаєте, і то ще цієї ночі. В ім’я кохання їдь, друже, благаю тебе, прошу тебе її ім’ям; ти вже зробив її найнещаснішою жінкою, – чи ж не досить цього? Бережи її, коли вона сама себе не вміє берегти! Ти її кохаєш? Тож пожертвуй собою!

Прокоп стояв непорушно, похиливши голову; і le bon prince відчував, як у цього чорного грубого телепня розривається від болю нутро. Співчуття краяло йому серце, але в нього була ще одна зброя, і він мусив з нею виступити.

– Вона фантазерка, горда, страшенно честолюбна – ще з дитинства. Тепер ми отримали документи незмірної ваги, що вона походить із роду, рівного кожній коронованій династії. Ти не розумієш, що це означає для неї. Для неї і для нас. Це, може, й забобони, але ми... ми живемо ними. Прокопе, княжна вийде заміж. Її чоловіком стане ерцгерцог, позбавлений трону. Він порядний і пасивний чоловік, але вона буде воювати за корону; бо воювати – це її вдача, її покликання, її гордість. Тепер перед нею відкривається те, про що вона снила. І ти стаєш між нею і... і її прийдешнім. Але вона вже вирішила, тільки мучиться від докорів сумління.

– Ага, – крикнув Прокоп. – Он як? То ви гадаєте, я тепер відступлюсь? Ну, то почекайте!

І поки oncle Шарль отямився, він зник у темряві, біжу чи до лабораторії.

А Гольц мовчки подався за ним.

Добігши до лабораторії, Прокоп хотів був замкнути двері перед носом у Гольца, щоб забарикадуватися зсередини, але той встиг шепнути:

– Княжна...

– Що таке? – запитав його Прокоп швидко.

– Наказала мені бути з вами.

Прокоп не здатен був приховати радісне здивування.

– Підкупила тебе?

Гольц покрутив головою, і його пергаментне обличчя вперше засміялось.

– Подала мені руку, – сказав він чемно. – Я пообіцяв, що вам нічого не станеться.

– Добре. Револьвер є? Так-от, стережи двері і нікого до мене не впускай.

Гольц кивнув головою. Прокоп провів старанний стратегічний огляд лабораторії, чи можна в ній оборонятись. Трохи заспокоєний, він наставив на стіл різних пляшок, металевих коробок, яких тільки міг назбирати, і дуже зрадів, знайшовши купу цвяхів. А тоді взявся до роботи.

Уранці Карсон ніби випадково підійшов до лабораторії. Ще здалеку він побачив, як перед лабораторією Прокоп, скинувши піджак, вправляється в киданні каміння.

– Дуже здоровий спорт, – весело крикнув він ще здалеку.

Прокоп швидко надів піджак.

– Здоровий і корисний, – відповів охоче. – Що ви хочете мені сказати?

Кишені його піджака дуже відстовбурчились, і там щось торохтіло.

– Що це у вас у кишенях? – запитав Карсон ніби недбало.

– Так собі, хлорацид, – відповів Прокоп, – вибуховий азотистий хлор.

– Гм, а навіщо ви носите його в кишенях?

– А так, для жарту. Ви хотіли мені щось сказати?

– Поки що нічого. Зараз краще змовчати, – відповів стривожений Карсон, тримаючись віддалік. – А що в вас у тих коробочках?

– Цвяхи. А оце, – показав Прокоп, вийнявши з кишені баночку з-під вазеліну, – це бензолтетраоксозонід, новинка, dernier cri [68] dernier cri – останній крик моди (фр.). . Га?