– Інженер Карсон тут не відомий, – сказав офіцер, – а яка у вас до нього справа?
Прокоп сказав, що, власне, хотів би поговорити з паном Томешем. Це так вплинуло на офіцера, що він послав по вище начальство.
Прийшов полковник, огрядний чоловік з ядухою і почав дуже старанно розпитувати Прокопа, хто він і чого тут хоче. В канцелярію зійшлось аж п’ятеро військових, і вони так узяли його в роботу, що Прокоп аж упрів. Було видно, що чекають на якусь особу, до якої щойно телефонували.
Коли ж цей “хтось” примчав як вітер, виявилось, що... це був той самий Карсон; його величали директором, але яке його справжнє ім’я, Прокоп так і не довідався.
Він скрикнув з радощів, коли побачив Прокопа, і почав запевняти, що на нього тут вже чекали тощо. Враз наказав подзвонити “до замку”, щоб приготували для нього “елегантне помешкання”, схопив Прокопа під руку й повів на Балттінський завод.
Виявилось, те, що Прокоп вважав заводом, є лише казармою для військової й пожежної охорони. Звідси вело довге шосе, що проходило тунелем крізь зарослий насип заввишки з десять метрів. Карсон вивів Прокопа нагору, і лише тоді Прокоп ясно усвідомив, що таке Балттінський завод: ціле місто військових складів, позначених числами й написами, пагорби, покриті травою, де були, мабуть, порохові погреби, трохи далі залізничний парк з цейхгаузами і кранами, а за ними якісь зовсім чорні будівлі і дощані бараки.
– Ви бачите он той ліс? – показав Карсон на обрій. – Там містяться дослідні лабораторії. А он тамг де видно піщані горби, це полігон. Так. А в парку – замок. Ви рота роззявите, коли я покажу вам лабораторії, обладнані найновішою апаратурою. А тепер ходімо до замку.
Карсон весело теревенив, але про те, що цікавило Прокопа, не сказав ні слова. Вони саме йшли парком, Карсон показував то на рідкісний вид Amorphophalus [49] Amorphophalus – декоративна тропічна рослина (латин.).
49, то на якийсь японський раритет, карликову черешню; нарешті перед ними постав увесь зарослий плющем балттінський замок. При вході чекав тихий і делікатний дідок у білих рукавичках, на ймення Пауль, він і повів Прокопа до “елегантного помешкання”. Зроду не бачив Прокоп такої розкоші: паркетні підлоги, англійський ампір, все таке старовинне, коштовне, що страшно й сідати. Не встиг Прокоп умитися, як з’явився вже Пауль з яєчнею, пляшкою вина, склянкою й поставив це все на стіл так делікатно, ніби слугував принцесі. Під вікном – двір, посипаний жовтим піском; конюх у чоботях з закоченими халявами ганяє на довгій лонжі високого сірого коня; біля нього стоїть смуглява струнка дівчина і примруженими очима стежить, як галопує кінь, і дає якісь короткі накази, а тоді стає навколішки і обмацує коневі копита.
І знову Карсон мчить як вітер, на цей раз щоб відрекомендувати Прокопа генеральному директорові. Він веде його довгим білим коридором, поспіль завішаним оленячими рогами, обставленим стільцями з чорного різьбленого дерева. Рожевий, як лялька, слуга в білих рукавичках відчиняє їм двері, Карсон упихає Прокопа до якоїсь лицарської зали, і двері зачиняються. Біля письмового столу стоїть високий старий чоловік, на диво випростаний, ніби його щойно витягли з шафи і тут поставили для привітання.
– Інженер Прокоп, ваша світлість, – промовив Карсон. – Князь Гаген-Балттін.
Прокоп спохмурнів і сердито хитнув головою, вважаючи, мабуть, цей рух за уклін.
– Лас-каво про-симо, – промовив князь Гаген і подав йому довгу-довгу руку.
Прокоп знову хитнув головою.
– Сподіваюсь, ви матимете... у нас... спокій, – вів далі князь, і Прокоп помітив, що одна половина тіла у нього паралізована.
– Ви явите нам честь... коли прийдете... до столу, – мовив князь, помітно непокоячись за свої вставні зуби, що могли випасти.
Прокоп нервово шарпнувся.
– Пробачте, князю, – сказав він нарешті, – але я тут не можу затримуватись, я... мушу сьогодні ще...
– Та це абсолютно неможливо, – промовив Карсон ззаду.
– Ще сьогодні я мушу з вами попрощатись, – повторив уперто Прокоп. – Я лише хотів... просити, щоб ви сказали мені, де Томеш. Я, звичайно, запропонував би вам... за це...
– Що? – вигукнув князь і витріщив очі на Карсона, нічого не розуміючи. – Чого він хоче?
– Залиште це на потім, – нишком шепнув Карсон Прокопові. – Пан Прокоп лише каже, ваша світлість, що зовсім не сподівався на таке запрошення. Це нічого, – жваво обернувся він до Прокопа. – Я вже про все подбав. Сьогодні déjeuner [50] déjeuner – другий сніданок (фр.).
50 буде на полянці в парку, чорний костюм не потрібен, можете піти в чому є. Я вже подзвонив кравцю, не турбуйтесь. Завтра все буде в порядку. Так.
Читать дальше