Карел Чапек - Кракатит (укр.)

– Бач, я став як пір’їнка, – дивувався Прокоп.

– Авжеж, – буркнув засапаний Томеш, відмикаючи двері свого помешкання.

Прокоп почував себе як мала дитина, коли Томеш його роздягав.

– Моя мама, – почав він розповідати, – колись... давно-давно, тато сидів біля столу, а мама несла мене до ліжка, розумієш?

Та ось він уже лежав у ліжку, вкутаний по шию, і, цокочучи зубами, дивився, як Томеш порається біля грубки і квапливо розпалює дрова. Він мало не плакав від кволості й жалю до самого себе і все щось бурмотів; нарешті заспокоївся, відчувши на лобі холодний компрес.

Тоді спокійніше обвів очима кімнату. Пахло тютюном і жінкою.

– Ну ти ж і шалапут, Томеш, – поважно промовив він. – Завжди в тебе є дівчина.

– А хіба що?

– Нічого. Що ти, власне, робиш?

Томеш махнув рукою.

– Погані, брате, справи. Грошей нема.

– Гуляєш?

Томеш тільки похитав головою.

– Знаєш, жаль мені тебе, – турботливо почав Прокоп. – Ти б міг... Дивись, я працюю вже дванадцять років.

– А що з того маєш? – гостро зауважив Томеш.

– Ну, дещо маю. Ось цього року продав вибуховий декстрин.

– За скільки?

– За десять тисяч. Та це дрібниця. Така собі нікчемна вибухівка для копалень. А коли б я тільки схотів...

– Тобі вже краще?

– Мені дуже добре. Я знайшов такі методи! Голубе, один нітрат церію [4] Нітрати церію не мають якостей вибухових речовин. – це жахлива річ, а хлор, хлор, чотирихлористии азот вибухає від світла. Засвітиш лампочку – і трах! Але й це ще нічого. Дивись, – раптом промовив він, виймаючи з-під ковдри худу, страшенно покалічену руку. – Коли я щось візьму в руки, та... відчуваю, як ворушаться там атоми. Мов ті мурашки. І кожна речовина ворушиться по-іншому, розумієш?

– Ні.

– Оце то сила, розумієш? Сила в матерії. Матерія має в собі страшенну силу. Я... я на дотик відчуваю, як усе в ній ворушиться. І тримається все це вкупі... з величезною напругою. Якщо розхитати зсередини, то все розпадеться – і трах! Усе на світі – вибух. Коли розпукується квітка – це теж вибух. Кожна думка – це вибух у мозку. Коли ти мені подаєш руку, я відчуваю, як у тобі щось вибухає. Таке в мене чуття дотику. А слух? Усе шумить, як шипучий порошок. Це все – малесенькі вибухи. Ох, як гуде в голові!.. Ра-та-та-та, як кулемет.

– Гаразд, – промовив Томеш, – а тепер прийми аспірину.

– Ага. Ви... вибуховий аспірин. Перхлорований ацетил саліцилацид [5] Перхлорований ацетил саліцилацид – вигадана вибухова речовина (сполука хлору й аспірину). 5. Та це дрібниця. Брате, я винайшов екзотермічні вибухівки [6] Екзотермічні вибухівки – речовини, вибух яких пов’язаний з виділенням теплової енергії; точно кажучи, всі вибухові речовини – екзотермічні. 6. Кожна речовина – це, власне, вибухівка. Вода... вода – це вибухівка. Земля... і повітря – теж вибухівка. Пух, пух у перині – також вибухівка. Розумієш, поки що це має лише теоретичне значення. Але я відкрив атомні вибухи. Я... я... я... здійснив альфа-вибух [7] Альфа-вибух – термін, придуманий Чапеком про вибух, пов’язаний з радіоактивним розпадом типу альфа. 7. Все розпадається на по... позитивні частки. Це не термохімія. Це деструкція. Деструктивна хімія, брате. Це грандіозна річ, Томеш, із наукового погляду. У мене є вдома таблички... Ех, якби мені апаратура! А то я маю лише очі... та руки... Стривай, я про це ще напишу!

– Тобі не хочеться спати?

– Хочеться. Я... сьогодні... втомився. А що ти робив усі ці роки?

– Нічого. Жив собі...

– Знаєш, життя – це також вибух. Трах – і чоловік народжується, бах – розпадається. А нам здається, що це триває бозна-скільки років, правда? Стривай, здається, я щось наплутав?

– Ні, все правильно, Прокопе. Можливо, і я завтра зроблю “бах”. Якщо не матиму грошей. Але це байдуже, старий. Спи, спи...

– Я тобі позичу. Хочеш? .

– Ет! У тебе нема стільки. Може, мій батько... – І Томеш махнув рукою.

– О, то в тебе ще живий батько! – озвався Прокоп несподівано лагідно.

– Є. Лікар у Тиниці. – Томеш встав і почав ходити по кімнаті. – Кепські мої справи, друже, гірше нікуди. Але не турбуйся про мене. Я вже якось... дам собі раду. Спи!

Прокоп утихомирився. Напівзаплющеними очима він, бачив, як Томеш, сівши до столу, порпається в якихось паперах. І йому було так солодко слухати шурхіт паперу та гоготіння вогню в грубці! Схилений біля столу чоловік зіпер голову на долоні і ніби й не дихав; а Прокопові ввижалось, наче .він лежить, удома й бачить свого старшого брата Йозефа, що сидить за книжкою і вчить електротехніку, бо має завтра складати іспит. І Прокоп поринув у гарячковий сон.