Станіслав Лем - Голос Неба

Від самого приземлення на даху, під час усіх зустрічей і розмов мене не залишало відчуття, що я граю роль вченого у якомусь досить посередньому фільмі. Це відчуття посилилося, коли я опинився у кімнаті, чи, скоріше, апартаментах, куди мене поселили. Не пригадую, чи було в мене колись так багато непотрібних речей. У кабінеті стояв письмовий стіл, — за розмірами він підходив, скоріше, для президента; навпроти — два телевізори і радіоприймач. Крісло могло підніматися, обертатися і розкладатися напевне для того, щоб у ньому можна було подрімати в перервах між розумовими боріннями. Збоку під білим чохлом стояв якийсь великий предмет. Спершу я подумав, що то якийсь гімнастичний снаряд або кінь на коліщатках (мене вже й такий кінь не здивував би); але це був зовсім новий і дуже гарний кріотронний калькулятор фірми ІБМ, який, звісно, мені знадобився. Щоб якомога тісніше поєднати людину з машиною, інженери ІБМ зажадали, щоб людина рахувала ще й ногами. Машина мала педальний лічильник, і, натискуючи на педаль, я завжди інстинктивно чекав, що поїду до стіни, така вона схожа була на акселератор. У стінній шафі за письмовим столом я виявив диктофон, друкарську машинку, а також невеличкий бар, старанно заповнений пляшками.

Але найцікавішою була підручна бібліотека. Той, хто її комплектував, був абсолютно впевнений, що вартість книжки визначається її ціною. Тому там стояли енциклопедії, праці з історії математики, з історії науки, навіть книжка про космогонію народу майя. В усьому, що стосувалося корінців і оправ, панував ідеальний лад, зате в тому, що стосувалося змісту книжок, — абсолютний хаос; протягом року я жодного разу не скористався з цієї бібліотеки. У спальні теж було гарно. Я знайшов там електрогрілку, аптечку і мініатюрний слуховий апарат. Досі не знаю, чи то був жарт, чи непорозуміння. Усе це разом узяте було наслідком точного виконання наказу — «створити досконале помешкання для видатного математика». А побачивши на столику біля ліжка Біблію, я остаточно заспокоївся — про мої вигоди подбали по-справжньому.

Книга із зоряним кодом, урочисто вручена мені, не була дуже цікавою, — принаймні, в першому прочитанні. Починалася вона так: «0001101010001111І00110111111001010010100». Далі — те саме. Єдина додаткова інформація сповіщала, що кодова одиниця налічує, певно, дев’ять елементарних знаків (нулів і одиниць).

Освоївшись у новому помешканні, я почав розмірковувати. Думав я приблизно так. Культура — це водночас щось закономірне і щось випадкове, як підстилка гнізда, сховок від світу, маленький анти світ, на який отой великий світ мовчки і байдуже погоджується, бо він не дає відповіді на запитання про добро і зло, красу й потворність, закони і звичаї. Мова, витвір культури, наче каркас гнізда, з’єднує усі частки підстилки в одне ціле, форма якого мешканцям гнізда видається доконечною. Мова підтверджує тотожність істот, що живуть у гнізді, є для них спільним знаменником, константою їхньої подібності, тому відразу ж за краєм цієї делікатної конструкції її дія припиняється.

Відправники «листа» мали про це знати. Ми сподівалися, що змістом сигналу з зірок буде математика. Як відомо, великим успіхом користувалися славетні трикутники Піфагора; Евклідовою геометрією цивілізації мали вітати одна одну через космічний простір. А Відправники «листа» обрали інший шлях, — і я вважав це слушним. З допомогою етнічної мови вони не змогли б одірватися од своєї планети — бо кожна мова прикута до місцевого грунту. А от математика, навпаки, занадто відірвана від цього грунту. Це не лише розрив локальних зв’язків, не лише усунення обмежень, пов’язаних із поняттями гріха і цноти; математика виникає внаслідок пошуку такої свободи, яка позбавлена відчутних ознак, є витвором будівничих, котрі прагнуть, щоб навколишній світ ніколи й нічим не міг зашкодити їхній споруді. Тому з допомогою математики неможливо щось розказати про світ, — через те вона й зветься чистою, що повністю очищена від матеріальних нашарувань, і в оцій досконалій чистоті й полягає її безсмертя. Але саме тому вона народжує довільні — цілком можливі за умови їхньої внутрішньої несуперечливості, — світи. Серед нескінченної безлічі можливих математик ми обрали одну — цей присуд винесла наша історія внаслідок певних необоротних подій.

Вдавшись до математики, можна тільки засвідчити своє існування. А якщо хочеться досягти більшого ефекту, виникає необхідність передачі на велику відстань виробничого рецепту. Однак такий рецепт передбачає певну технологію, а технологія — явище тимчасове, скороминуще, вона є перехідною стадією від одних матеріалів і методів до інших. Отже, залишається опис «предмета»? Але й для опису предмета існує безліч способів!.. Це був глухий кут.