Станіслав Лем - Голос Неба

Більшість із нас, однак, незважаючи на нестерпну спеку, воліли ходити від будинку до будинку по вулиці, а не користуватися підземним транспортом, бо наше кротяче життя давалося взнаки ще й тому, що під землею майже на кожному кроці ми подибували сліди минулого. Наприклад, величезні оранжеві літери SS (на них мені, пригадується, скаржився Раппопорт), які світилися навіть удень; вони вказували, куди бігти до сховища, й означали «Supershelter», а може, «Special Shelter», [27]вже не пам’ятаю. Не тільки у підземеллях, а й у наших робочих приміщеннях горіли світлові табло з написами «Emergency Exit», «Absorption Shield», а на бетонних щитах, перед входом до будинків, то тут, то там виведено було «Blast Loading» [28]і цифри, що вказували, якої сили лобовий удар вибухової хвилі може витримати ця споруда. На поворотах коридорів, на сходових майданчиках стояли великі яскраво-червоні вогнегасники, а вже лічильників Гейгера під руками було скільки завгодно.

Так само і в готелі — усі легкі перегородки, стінки, скляні шиби, що правили за ширми в холлі, були позначені великими яскравими написами, які повідомляли: перебувати під час випробувань у даному місці, не розрахованому на дію ударної хвилі, небезпечно. І, нарешті, на вулицях ще залишалося кілька величезних вказівних стрілок — вони, наче «memento», [29]нагадували, в якому напрямку поширюється ударна хвиля і які в цьому місці складові її відбиття. Загальне враження створювалося таке, ніби ви перебуваєте у горезвісному пункті «нуль» і небо над вашою головою щохвилини може розчахнутися від термоядерного вибуху. З часом замалювали небагато цих написів. Я запитував, чому не ліквідовано їх усіх, у відповідь мені усміхалися й казали, що усунуто чимало табличок, аварійних сирен, лічильників Гейгера, балонів з киснем, а того, що залишилося, селищна адміністрація просила не зачіпати.

У мене, як у «свіжої людини», був загострений зір, і оті рудименти атомної передісторії селища прикро вражали мене, втім, до певного часу, бо згодом, занурившись у проблематику листа, я так само, як усі, перестав їх помічати.

Спершу умови життя у Проекті здавалися мені нестерпними, — я маю на увазі не тільки кліматично-географічні. Якби Гротіус сказав мені ще в Гемпшірі, що я їду туди, де кожна ванна кімната і кожний телефон прослуховуються, якби я міг хоча б здалеку побачити Вільгельма Іні, я не лише теоретично зрозумів би, а й відчув, що усі наші свободи можуть зникнути в ту ж хвилину, коли ми виконаємо своє завдання, — і тоді, хтозна, чи дав би я так легко свою згоду на приїзд. Проте, діючи поступово й терпляче, навіть конклав можна довести До людожерства. Адже механізм психічної адаптації невблаганний.

Коли б хтось сказав пані Кюрі, що через п’ятдесят років досліджувана нею радіоактивність обернеться кілотоннами ядерної вибухівки і «оверкіллом», [30]вона, може, не наважилася б працювати далі і вже напевно назавжди втратила б спокій після пережитого від такого пророцтва потрясіння. А ми до всього призвичаїлися, і людей, які обчислюють кілотрупи і мегажертви, ніхто не вважає божевільними. Наша здатність пристосовуватись, погоджуватись з усім — одна з найбільших загроз існуванню людства. Істоти, що мають досконалу пластичність у пристосуванні, не можуть мати при цьому сталих моральних засад.

Німування Космосу — славнозвісне Silentium Universi, успішно заглушуване гуркотом локальних воєн середини століття, більшість астрофізиків вважає за незаперечний факт, оскільки наполегливі прослуховування радіохвиль не дали наслідків, починаючи від проекту Озма аж по багаторічні дослідження австралійців.

Упродовж усього цього часу над проблемою, крім астрофізиків, працювали й інші фахівці, що винайшли Логлан і Лінкос та низку інших штучних мов як засіб налагодження міжзоряного зв’язку. Було зроблено чимало винаходів, таких, як пересилання з метою економії телевізійного зображення замість тексту. З часом праці з теорії і методології космічного контакту утворили цілу бібліотеку. Стало достеменно відомо, що повинна робити цивілізація, яка прагне встановити зв’язок з іншими. Спочатку — посилати у широкому діапазоні частот ритмічні позивні, — вони засвідчили б, передусім, своє штучне походження, а потім — частотами — вказали б, де, у яких кіло— чи мегациклах слід шукати саму передачу. Вона має розпочатися з систематичного викладу граматики, синтаксису, лексики і т. ін., — то були справжні savoir vivre, [31]правила, укладені для всього Космосу і обов’язкові скрізь, аж до найвіддаленішої туманності.