Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Торкнувся кінчиками пальців правого ока, переконавшись, що прозора плівка на місці, а око нічого не бачить, бо здатне було уздріти лише Наргиз.

Махнув рукою, підкликавши помічника, й наказав тому привести доктора Дюкло — головного радника з питань застосування бойової сарани. Морис Дюкло, слоноподібний сорокалітній парижанин у білому зім’ятому костюмі, прийшов, задихаючись, і став на коліна перед Омаром. Дюкло ненавидів усі ці мусульманські намази, сидіння на килимах, безалкогольний режим, богословські розмови, безкінечні посилання на Коран і Сури та інші незрозумілі й ворожі йому речі, але любив свою сарану, за створення якої йому платили величезні гроші — й тому мирився з незручностями режиму, якому служив. У свою чергу, доктору Дюкло дозволялося споживати свинину й пити червоне вино. Щоб не викликати відрази в шейха запахом випито: ранком порції алкоголю, Дюкло став на коліна пооддаль від Омара.

— Чи готовий план операції «Небесний гнів»?

— Так, — відповів Дюкло, в якого голова тріщала з бодуна.

— Коли найкраще починати операцію?

— Наприкінці червня.

— Ви склали карту полів України-Руси для проведення операції?

— Так, — збрехав Дюкло.

— Треба приректи їх на голод, знищити весь урожай, — наказав шейх.

— Ми зараз накопичуємо потрібну біомасу в спеціальних контейнерах. До середини червня все буде готове.

— Ідіть, — гидливо кивнув Омар, до якого долинув кислий запах перетравленого в шлунку вина, і наказав покликати Нурдина Асанбая.

Той, мерзлякувато кутаючись у теплий темно-синій халат, покірливо сів навпроти шейха, радіючи, що сонце зігріє йому спину.

Омар уважно придивився до богослова.

— Чи добре себе почуваєте?

— Дякую Аллахові.

— Маю одну ідею і хочу обговорити з вами.

— Слухаю уважно.

— Що ви сказали б, якби ми зібрали у липні в Бухарі Ісламську асамблею молодих сунітів і шиїтів — як важливий крок до об’єднання.

Асанбай задумався на мить, хоча знав, що Омар не терпить заперечень: все, що суперечило його думці, викликало в нього шалену лють. Тому Асанбай відповів обережно:

— Ідея дуже добра. Але чи не замало часу для її реалізації? Мені здається, що Асамблею треба дуже добре підготувати: визначити головну тему так, щоб не викликати одразу конфронтації і непотрібних чвар.

— А яку тему запропонували б ви?

Не вагаючись, Асанбай сказав:

— Совість. Аллах дав людині совість, як стража над нею. А над совістю поставив ще одного стража: страх Божий. Від того, чи є ці стражі у людини, чи немає, витікають усі її вчинки. Ця тема однаково близька шиїтам і сунітам. Так вчив Саїд Кутб.

Шейх роздумливо мовив:

— Що ж, думаю, що це правильний напрямок думок. Можна сформулювати так: ісламський ідеал та роль совісті… Тільки є ще одне питання.

Асанбай подивився на шейха запитально.

— Що робити з тими, хто втратив совість і став зрадником? Зрадником ісламу, глобального джихаду і всесвітнього халіфату? — сказав повільно Омар, дивлячись у вічі Асанбаю.

Не відводячи погляду, Асанбай знизав плечима.

— Совість є або її нема. Її не заміниш комп’ютером. Це дар Аллаха. А зрадників треба судити за законом шаріату.

— Це справедливі й мудрі слова, — підвівся шейх. Обличчя його було темне і зморене, ліве око сльозилося. Мелодія Шуберта вже не звучала в його душі. Він покликав начальника охорони Доку Амраєва і дав необхідні накази.

Асанбай залишився сидіти на піску, відчуваючи, що сонце його більше не гріє, а пісок став холодним, наче сніг.

Прийшов телеоператор, установив навпроти Асанбая штатив із камерою. Асанбая оточили охоронці в камуфляжних костюмах піщаних барв пустелі, хоча тут, на березі Каспію, потрібні були інші камуфляжі — кольорів весняного цвітіння й синього неба.

Нарешті з’явився кат у червоній арафатці — тільки очі виблискували з-поза вузької щілини, залишеної на обличчі. В руках у ката була крива шабля — точнісінько така, як зображена на чорному прапорі джихаду.

Схлипуючи, Омар вимовляв страшні, — аж сам не вірив у них, — слова:

— Ти був моїм братом, Асанбай, і все добре, що ти зробив, залишиться зі мною і джихадом, нехай благословить його Аллах. Але ти зрадив нас, продався кафірам, став агентом Раулем, вступив на службу до української розвідки, на службу до ворога ісламу Гайдука. Ти втратив совість, і тому ти заслужив на смерть і прокляття. Ти зрадив Аллаха.

Асанбай підніс голову й витримав погляд Омара, повний гніву і скорботи.