Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Стоп! — вигукнув Франко, зупиняючи картинку. — От негідники!

На нерухомій картинці було видно, як дитяча рука якогось шльоцика вхопилася за сумку; на наступних кадрах циганка, затуливши кучерявого хлопця, збирала назад свої записки; а коли вона зникла з екрана, сумки вже не було. Джованна побачила розгублений погляд невідомого, звернутий в її бік.

— Все, — переможно сказав Франко. — Бачиш, як просто? Справу можна передавати до суду.

— То ж передай, — знизала плечима Джованна.

Франко здивувався.

— Навіщо тобі здалася ця дрібнота? Ну, вкрали в молодого дурня зубну щітку — буде надалі більш уважний.

— Ти що — не в собі? — вибухнула Джованна. — А якби мене пограбували? Що з тобою таке, страж закону? Зграї злодіїв ганьблять Італію, тероризують громадян, а вам байдуже? Що ми за люди такі?

Вона раптом заплакала, неочікувано для себе; в цьому гіркому плачі зійшлися образа на Франко, жаль до сестри, сум за втраченою молодістю й ще щось невимовне й незрозуміле — можливо, материнське співчуття до невідомого хлопця, бажання його приголубити, провести рукою по його тугих кучерях.

Капітан Бонетті вмочив шматок свіжої багетки в зеленкувату оливкову олію Extra Virgin, щойно посолену й від того божественно смачну. Хазяїн маленької кафейки на вулиці Чіаберо завжди на початку ланчу приносив своєму клієнтові керамічну мисочку, куди той підливав олію, вимазуючи її булкою. Саме в ту хвилину, коли Бонетті доїдав змащену олією багетку, очікуючи, коли принесуть йому тарілку свіжого салату «Цезар», пролунав сигнал його гаджета. Це сталося о 1:30 РМ. На екрані з’явилося обличчя Франко Россі з контррозвідки, яке не віщувало для капітана нічого доброго.

— Що за бардак у вас на лінії FR-1? — сердито зарипів Россі. — Якісь циганки грабують іноземців. Це пахне міжнародним скандалом. Я висилаю вам відеозапис злочину. Негайно виїжджайте до Ф’юмічіно, підніміть на ноги вашу срану поліцію. І щоб через дві години вкрадена сумка була в мене в агентстві. А циганку запакуйте до літака і вишліть до Ефіопії. Нехай там краде. Все, кінець зв’язку.

Капітан Бонетті зрозумів, що неділя, яка починалася так чудово, а мала завершитись ще краще — зустріччю з україно-італійкою, веселоокою Калиною Луцик — накрилася смердючим унітазом, ім’я якому — Франко Россі.

Через годину після дзвінка Бонетті й організованої поліцією облави на лінії FR-1 була затримана зграя румунських циганів, на чолі якої стояла італійська повія й рецидивістка Міра Моцетта, названа так за свою любов до червоного. Вбрана у пишні циганські одежі, вона шастала по вагонах, розкладаючи на сумки й клумаки приїжджих записки з проханням допомогти помираючій дитині. Серед пасажирів багато було заробітчан-іммігрантів. Записки, як правило, ніхто не читав, зате Міра, як досвідчений розвідник, визначала місця грабіжницьких операцій, а її малолітки-підручні виконували її вказівки; якщо хтось ловив злодія на місці злочину, Міра вчиняла великій ґвалт на захист безневинної хворої дитини; поліція й кондуктори потягів добре знали цю зграю, але оскільки Міра ділилася з ними частиною награбованого, мовчки терпіли цю наругу над правопорядком колишньої Римської Імперії.

Зграю Міри Моцетти накрили в піцерії навпроти входу до станції Понте Галеріа; на Міру без зайвих слів надягли наручники, а малому грабіжнику Бену, якого одразу впізнали, передивившись записи відеоспостереження, пообіцяли переламати руки й відірвати ноги, й він негайно розколовся: здобичу грабіжники зберігали в камері схову — вони навіть не встигли її поділити. Поліцейські схопили чорну сумку з биркою ТО CABIN і прізвищем BEZPALY, й о п’ятій вечора сумку доставили до офісу начальника дивізіону AISI Франко Россі.

Це була найбільш успішна й блискавична операція італійської поліції за останні двадцять років деградації держави, громадяни якої згадували, як світле далеке минуле своїх прадідів, золоті часи правління Беніто Муссоліні та його чорносорочечників.

…Коли увечері о 8:20 РМ до капітана Бонетті задзвонив хтось, хто назвався Вінсентом з Фонду Крюгера (в тому Фонді працювала кохана капітана Калина Луцик), Бонетті, інтелігентний флорентієць з двома вищими освітами, почав лаятись, як останній неапольський сміттяр: уже отримав за цю бісову сумку сувору догану від керівництва й змушений був у неділю увечері, коли Рим занурився у січневі сутінки, сидіти в службовому кабінеті управління залізничної поліції й вимучувати рапорт про діяльність злочинної банди на лінії FR-1 (хіба тільки на цій лінії діяли зграї грабіжників?) і про вжиті заходи щодо так званої «циганської групи» Міри Моцетти.