Річард Бах - Ілюзії

У мене було таке вiдчуття, наче вiн нацiлив на мене лазер.

— Я хочу знати, як ти тут приземлився…

— Слухай-но! — гукнув вiн через безодню, що роздiляла нас. — Що таке цей свiт? I все в ньому? Iлюзiї , Рiчарде! Кожна його часточка — iлюзорнаЦе ти розумiєш?

Тепер вiн не пiдморгував i не всмiхався, так наче раптом розгнiвався на мене через те, що я не вiдав цього ранiше, ще хтозна-вiдколи.

Мотоцикл зупинився бiля хвоста його лiтака — хлопцям не терпiлося полiтати.

— Гаразд, — тiльки й спромiгся вимовити я. — Iлюзiї то й iлюзiї.

Хлопцi полетiли з ним, а менi належало знайти власника дiлянки, перше нiж вiн знайде нас, i попросити в нього дозволу скористатися з його випасу для польотiв.

Єдино можливий спосiб описати зльоти й посадки, що їх того дня робив лiтак Шiмоди, — це припустити, нiби вiн був лише пiдробкою пiд «Тревел-ейр». Скажiмо, нiби то був «Е-2» чи вертолiт, що його убрали в шати «Тревел-ейра». Для мене набагато легше було сприйняти те, що гайковий ключ дев’ять шiстнадцятих плаває в повiтрi, наче невагомий, анiж зберiгати спокiй, спостерiгаючи, як злiтає важкий бiплан з двома пасажирами на борту iз швидкiстю тридцять миль на годину. Одна рiч — вiрити в вознесiння, коли ти його бачиш, i зовсiм iнша — вiрити в чудеса.

Я затято розмiрковував над Доновими словами. Iлюзiї. Хтось говорив про це ранiше… у моєму дитинствi, коли я навчався фокусiв. Це говорили фокусники ! Вони обережно переконували нас: «Погляньте, те, що ви зараз побачите, зовсiм не чудо, i не чаклування. Насправдi це — iлюзiя чуда». Потiм вони виймали канделябр iз волоського горiха i обертали слона на тенiсну ракетку.

У спалаху проникливостi я витяг з кишенi «Посiбник Месiї» i розгорнув його. На сторiнцi було лише два речення.

Не можу пояснити чому, але цi слова полегшили моє замiшання. Я прочитав їх ще до того, як збагнув, що мої очi заплющенi.

Мiстечко називалося Трой, i той випас обiцяв бути для нас не менш гостинним, нiж була сiножать у Феррiсi. Але у Феррiсi я вiдчував певний спокiй, а тут повiтря немовби загусло вiд напруги, що менi аж нiяк не подобалось.

Полiт — ця чи не єдина в життi наших пасажирiв пригода — був для мене повсякденним дiлом, що його тепер затьмарював отой незбагненний неспокiй. Моєю пригодою був цей дивовижний чоловiк, неймовiрний спосiб, у який вiн примушував лiтати свiй бiплан, i чудернацькi слова, що ними вiн послуговувався для пояснень.

Жителi Троя були приголомшенi чудесними польотами «Тревел-ейра» не бiльше, нiж був би я, коли б почув, як ополуднi задзвонив котрийсь iз мiських дзвонiв, що мовчав останнi шiстдесят рокiв. Вони просто не вiдали, що на їхнiх очах дiється неможливе.

— Дякуємо за полiт, — казали вони.

— Оце i все, чим ви заробляєте собi на життя?.. Хiба ви нiде не працюєте?..

— А чому ви обрали таке маленьке мiстечко, як Трой?..

— Слухай, Джеррi, твоя ферма не бiльша за коробку вiд черевикiв!..

Пополуднi в нас було чимало клопоту. Багато людей приходило полiтати, i ми мали заробити багато грошей. I все ж таки внутрiшнiй голос пiдказував менi: виплутуйся з цiєї халепи i тiкай звiдси. Я не раз нехтував такi попередження ранiше i потiм завжди шкодував.

Близько третьої години я заглушив двигун: треба було заправляти бак, i я двiчi сходив з двома п’ятигалоновими канiстрами по автомобiльний бензин до колонки Скеллi. Зненацька мене наче вдарило: я ж iще жодного разу не бачив, щоб «Тревел-ейр» заправлявся пальним. Шiмода не заливав бензином бак свого лiтака вiдтодi, як ми зустрiлися в Феррiсi, i я на власнi очi бачив, як вiн лiтав на цiй машинi сiм годин i вже розпочав восьму без краплини бензину чи масла. I хоч я знав, що вiн добра людина й не завдасть менi лиха, я знову злякався. Якщо ви поставите собi за мету суворо ощадити пальне, до мiнiмуму збавлятимете оберти, а сумiш для крейсерської швидкостi буде гранично збiдненою, то й тодi ви зможете утримати «Тревел-ейр» у повiтрi лише п’ять годин. Але не вiсiм. I яких — безперервних зльотiв i посадок.

Тим часом як я наповнював бензином бак у центральному вiдсiку i заливав ще кварту масла в двигун, Шiмода й далi без угаву лiтав та лiтав. На полi вишикувалася черга охочих, i вiн видимо не хотiв їх розчаровувати.

Я вибрав хвилину, коли вiн допомагав черговому пасажировi та його дружинi залiзти до передньої кабiни. Чимдуж намагаючись, щоб мiй голос звучав спокiйно i незворушно, я запитав:

— Доне, як у тебе з пальним? Бензин потрiбен? — Я стояв бiля крила з порожньою п’ятигалоновою канiстрою в руцi.