Річард Бах - Ілюзії

— Ваша правда, — мовив вiн. — Не казав.

Посiбник я залишив у себе, i Дон так i не попросив його повернути.

Для процвiтання на Середньому Заходi фермеровi потрiбна добра земля. Так само й мандрiвним пiлотам, їм треба триматися ближче до своїх клiєнтiв, а для цього пiдшуковувати гарнi майданчики неподалiк вiд населених пунктiв. Щойно викошенi луки, сiножатi, лани пшеницi або вiвса, i щоб жодних тобi корiв, якi так i тягнуться покуштувати на зуб тканину з крила чи хвоста лiтака; бажано, щоб поблизу тих майданчикiв пролягали автомобiльнi дороги, а в огорожах були проходи для людей, до того ж мiсце має бути таке, щоб лiтаку нiде не доводилося пролiтати низько над будiвлями, i досить рiвне, щоб лiтак не розсипався на друзки, котячись по землi iз швидкiстю п’ятдесят миль на годину, i досить довге, щоб на ньому можна було безпечно злiтати й приземлятися в цi спекотнi днi у розпалi лiта; i, звiсно, потрiбен ще дозвiл власника землi на отi польоти.

Саме про це я й думав того суботнього ранку, коли ми летiли на пiвнiч, Месiя i я. Попiд нами, на вiдстанi в тисячу футiв, пропливала зелена й золота земля. «Тревел-ейр» Дональда Шiмоди гуркотiв поблизу мого правого крила, пускаючи на волю снопи сонячних зайчикiв, що зiскакували з його дзеркальної поверхнi. Гарний лiтак, подумав я, але трохи завеликий як для справжньої важкої працi мандрiвних пiлотiв. Так, вiн може взяти на борт одразу двох пасажирiв, але ж i важить вiн удвiчi бiльше за «Флiт», отож потребує значно бiльшого майданчика, аби вiдiрватися вiд землi й повернутися на неї. Колись i в мене був «Тревел-ейр», та зрештою я помiняв його на «Флiт», який може вдовольнитися й крихiтними майданчиками, що їх куди легше знаходити поблизу мiстечок i селищ. З «Флiтом» я мiг працювати на галявинi в п’ятсот футiв, тодi як «Тревел-ейр» вимагав простору в тисячу — тисячу триста футiв. Приставши до цього чоловiка, подумав я, ти зв’яжеш себе розмiрами майданчикiв, потрiбних його лiтаковi.

I справдi, тiєї ж митi, як менi сяйнула ця думка, я помiтив невеличкий охайний випас для худоби поблизу мiстечка, над яким ми саме пролiтали. Звичайна фермерська дiлянка завдовжки в тисячу триста двадцять футiв, подiлена навпiл. Другу її половину, певно, продали мiсцевiй громадi пiд бейсбольний майданчик.

Знаючи, що лiтак Шiмоди приземлитися там не зможе, я поклав свою легку машину на лiве крило, трохи догори носом, i, утримуючи двигун на малих обертах, з грацiйнiстю сталевого сейфа пiрнув у напрямi бейсбольного майданчика. «Флiт» торкнувся трави одразу ж за огорожею, що вiдокремлювала лiву частину дiлянки. Я трохи пiдрулив до повної зупинки, залишивши поруч iз собою чимало вiльного мiсця. Все, чого я прагнув, — це влаштувати невеличку виставу, продемонструвати можливостi «Флiта», коли його ведуть належним чином.

Я дав газ, розвертаючись для зльоту. Та тiльки-но пiдготувався до розбiгу, як побачив, що й «Тревел-ейр» заходить на посадку. Хвiст униз, праве крило догори — вiн скидався на величного й елегантного кондора, який зiбрався сiсти на шорстку траву.

Вiн був уже низько й летiв повiльно, тож волосся на моїй потилицi пiднялося дибом: ще трохи — i я стану свiдком катастрофи. Аби приземлитися за огорожею, «Тревел-ейр» має утримувати швидкiсть щонайменше шiстдесят миль на годину, Трохи повiльнiше — i лiтак, утративши швидкiсть до п’ятдесяти миль, каменем упаде на землю. Та натомiсть я побачив, як бiлий iз золотим бiплан завис у повiтрi. Звiсно, не буквально завис — вiн летiв зi швидкiстю, не бiльшою за тридцять миль, а щоб ви знали, лiтак, який «застрягає» на п’ятдесяти, практично зупиняється в повiтрi. А потiм я почув шерех, i «Тревел-ейр» сiв на три точки. Йому вистачило половини чи, може, трьох чвертей площi, на якiй приземлився «Флiт».

Я мовчки сидiв у кабiнi й спостерiгав, як Дон пiдрулює до мене i вимикає двигун. А я тiльки витрiщав очi й не мiг здобутися на жодне слово.

— Гарний майданчик ви знайшли! I до мiстечка близько, еге? — звернувся до мене Дон, так наче нiчого й не сталося.

Нашi першi клiєнти — два хлопцi на мотоциклi «хонда» — видимо зацiкавились тим, що вiдбувається на їхнiх очах.

— Що значить близько до мiстечка? — прокричав я, перекриваючи гуркiт од двигуна, який усе ще лунав у моїх вухах.

— Ну, рукою подати.

— Та нi, я не те. Як розумiти це приземлення? Як ти змiг посадити «Тревел-ейр»?

Дон пiдморгнув менi:

— Чари!

— Нi, Доне… справдi! Я ж бачив, як ти приземлився!

Вiн добре бачив, який я вражений — i то не просто вiд страху.

— Рiчарде, ти хочеш знати, чому ширяють у повiтрi гайковi ключi, як зцiлювати вiд усiх хвороб, перетворювати воду на вино, ходити по хвилях i саджати «Тревел-ейр» на стофутовому майданчику? Ти хочеш знати, в чому секрет усiх цих чудес?