Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Ніщо не триває вічно в цьому мінливому світі, і на руднику припинилися роботи для чергового ремонту виїмководробильного агрегату. Вперше Дар Вітер забрався в забій перед щитом, де тільки спеціальний скафандр рятував від спеки й підвищеного тиску, а також від раптових струменів отруйного газу, що виривався із тріщин. Під сліпучим освітленням бурі рутилові стіни сяяли своїм особливим алмазним блиском і мінилися червоними вогнями, ніби поглядами розлючених очей, що ховалися в мінералі. В забої панувала незвичайна тиша. Іскрове електрогідравлічне долото і величезні диски – випромінювачі ультракоротких хвиль – вперше за багато місяців нерухомо застигли. Під ними вовтузилися щойно прибулі геофізики, розставляючи прилади, щоб, скориставшись з нагоди, перевірити контури покладів.

Стояли тихі й жаркі дні південної осені. Дар Вітер пішов у гори і надзвичайно гостро відчув велич кам’яних мас, які тисячоліттями непорушно громадилися тут перед морем і небом. Шелестіли сухі трави, знизу ледве долинав плескіт прибою. Втомлене тіло просило спокою, але мозок жадібно вбирав враження світу, оновлені після довгої й важкої праці в підземеллі.

І колишній завідуючий зовнішніми станціями, вдихаючи запах нагрітих скель і трав пустелі, повірив, що попереду на нього чекає ще багато хорошого – тим більше, чим кращим і сильнішим він буде сам.

«Посієш вчинок – пожнеш звичку.

Посієш звичку – пожнеш характер.

Посієш характер – пожнеш долю», –

спав на думку стародавній вислів. Так, найбільша боротьба людини – це боротьба з егоїзмом! Не сентиментальними правилами та красивою, але безпорадною мораллю з діалектичним розумінням, що егоїзм – це не породження якихось сил зла, а природний інстинкт первісної людини, що відігравав дуже велику роль у дикому житті і був скерований на самозбереження. Ось чому в яскравих, сильних індивідуальностей часто сильний і егоїзм, і його важче перемогти. Але така перемога – необхідність, мабуть, найважливіша в сучасному суспільстві. Тому так багато сил і часу приділяється вихованню, так ретельно вивчається структура спадковості кожного. У великому змішанні рас і народів, що створило єдину сім’ю планети, раптово, звідкись із глибин спадковості, виявляються найнесподіваніші риси вдачі далеких предків. Трапляються разючі відхилення психіки, набуті ще за часів великих злигоднів ери Роз’єднаного Світу, коли люди не додержували обережності в дослідах і використанні ядерної енергії й завдали шкоди спадковості багатьох людей…

У Дар Вітра теж раніше був довгий родовід, тепер уже непотрібний. Вивчення предків замінено безпосереднім аналізом будови спадкового механізму, аналізом іще важливішим тепер, за довгого життя. З ери Загальної Праці ми почали жити до ста сімдесяти років, а тепер з’ясовується, що й триста не межа…

Шурхіт камінців відірвав Дар Вітра від складних і неясних роздумів. Згори долиною спускалося двоє: оператор секції електроплавки – соромлива й мовчазна жінка – і маленький жвавий інженер зовнішньої служби. Обоє, розчервонівшись од швидкої ходи, привітали Дар Вітра й хотіли пройти мимо, але той зупинив їх.

– Я давно збираюся просити вас, – звернувся він до оператора, – виконати для мене тринадцяту космічну фамінор синій. Ви багато грали нам, але її ні разу.

– Ви маєте на увазі космічну Зіга Зора? – перепитала жінка і на ствердний жест Дар Вітра розсміялася: – Мало людей на планеті, які могли б виконати цю річ… Сонячний рояль з потрійною клавіатурою бідний, а перекладення поки що немає… І навряд чи буде. Але чому б вам не викликати її з Будинку Вищої Музики – програти запис? Наш приймач універсальний і досить потужний.

– Я не знаю, як це робиться, – пробурмотів Дар Вітер. – Я раніше не…

– Я викличу її ввечері! – пообіцяла музикантка Дар Вітру і, простягнувши руку супутникові, пішла спуском.

Решту дня Дар Вітер не міг позбутися почуття, що станеться щось важливе. З дивним нетерпінням він чекав одинадцятої години – часу, визначеного Будинком Вищої Музики для передачі симфонії.

Оператор електроплавки взяла на себе роль розпорядника, посадовивши Дар Вітра та інших любителів у фокусі напівсферичного екрана музичного залу, проти срібної решітки звуковідтворювача. Вона погасила світло, пояснивши, що інакше важко буде стежити за кольоровою частиною симфонії, яка може виконуватись тільки в спеціально обладнаному залі, а тут вона мимоволі обмежена внутрішнім простором екрана.