Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Через дві години Дар Вітер їхав уже в іншому вагоні, втомлено дрімаючи на дивані. Він прокинувся на зупинці в містечку хіміків. Гігантська споруда у вигляді зірки з десятьма скляними променями здіймалась над великим вугільним родовищем. Вугілля, що добувалося тут, переробляли на ліки, вітаміни, гормони, штучний шовк та хутра. Відходи йшли на виготовлення цукру. В одному з променів будинку з вугілля добували рідкісні метали – германій та ванадій. Чого тільки не було в дорогоцінному чорному мінералі!

Давній товариш Дар Вітра, що працював тут хіміком, прийшов на станцію. Колись було троє веселих молодих механіків на індонезійській станції плодозбиральних машин у тропічному поясі… Тепер один з них хімік, який завідував великою лабораторією величезного заводу, другий так і лишився садоводом і створив новий спосіб запилення, а третій – третій він, Дар Вітер, тепер знову повертається до лона Землі, навіть іще глибше – в її надра. Побачення друзів тривало не довше як десять хвилин, але таке побачення було набагато приємніше, ніж зустрічі на екранах ТВФ.

Дальша дорога була недовга. Завідуючий широтною повітряною лінією зважив на вмовляння, виявивши загальну доброзичливість людей епохи Кільця. Дар Вітер перелетів через океан і опинився на Західній вітці Дороги, на південь від сімнадцятого відгалуження, в тупику якого на березі океану він пересів на глісер.

Високі гори впритул підступали до берега. На положистій підошві схилів ішли тераси білого каменю, що затримували насипний ґрунт з рядами південних сосон та відрингтоній [54] Відрингтонія – південноафриканське хвойне дерево. . Вище голі скелі зяяли темними міжгір’ями, в глибині яких розбивались на водяний пил водоспади. На терасах рідким ланцюжком простяглися будиночки із синюватосірими дахами, пофарбовані в оранжевий та сліпучожовтий колір.

Далеко в море видавалася штучна мілина, що закінчувалась обмитою ударами хвиль баштою. Вона стояла біля краю материкового схилу, який стрімко спадав в океан на глибину кілометра. Під баштою йшла прямо вниз величезна шахта у вигляді товстелезної цементної труби, що протистояла тискові глибоких вод. На дні труба занурювалась у вершину підводної гори, яка складалася з майже чистого рутилу – окису титану. Усі процеси переробки руди провадились унизу, під водою й горами. На поверхню піднімалися тільки великі злитки чистого титану й каламуть мінеральних відходів, що розпливалась далеко навкруги. Ці жовті каламутні хвилі захитали глісер перед пристанню з південного боку башти. Дар Вітер вибрав момент і вискочив на мокру від бризок площадку. Він піднявся на обгороджену галерею, де кілька чоловік, вільних од чергування, зібрались зустріти нового товариша. Працівники цієї копальні, – Дар Вітер уявляв її такою відлюдною, – не здавалися похмурими анахоретами, яких він, під впливом власного настрою, сподівався тут зустріти. Його вітали веселі обличчя, трохи втомлені від суворої праці. П’ять чоловіків, три жінки – тут працювали і жінки…

Минуло десять днів, і Дар Вітер освоївся з новою діяльністю.

Тут було власне силове господарство – в глибині старих виробок на материку заховались установки ядерної енергії типу Е, або, як він називався в давнину, другого типу, що не давав жорстких залишкових випромінювань, а тому зручного для місцевих установок.

Найскладніший комплекс машин перемішувався в кам’яному череві підводної гори, занурюючись у крихкий червонобурий мінерал. Найважчою була робота в нижньому поверсі агрегату, де автоматизовано добували і дробили породу. У машину надходили сигнали з центрального поста нагорі, де узагальнювалися спостереження над роботою різальних і дробильних пристроїв, мінливою твердістю й в’язкістю копалини й відомості стовбурів мокрого збагачування. Залежно від змінного вмісту металу збільшувалась або зменшувалася швидкість виїмководробильного агрегату. Всю перевірноспостережну діяльність механіків не можна було доручити кібернетичним машинамроботам через обмеженість захищеного від моря місця.

Дар Вітер став механіком по перевірці й настройці нижнього агрегату. Потяглися щоденні чергування в напівтемних, забитих циферблатами камерах, де насос кондиціонера ледве справлявся з гнітючою спекою, яка ще збільшувалась од підвищеного тиску внаслідок неминучого просочування стисненого повітря.

Дар Вітер і його молодий помічник вибирались нагору, довго стояли на балюстраді, вдихаючи свіже повітря, потім ішли купатись, їли й розходились по своїх кімнатах в одному з верхніх будиночків. Дар Вітер намагався відновити свої заняття новим, кохлеарним розділом математики. Йому здавалося, що він забув про свій попередній зв’язок з космосом. Як усі працівники титанового рудника, він із задоволенням проводжав черговий пліт з акуратно укладеними брусками титану. Після скорочення полярних фронтів бурі на планеті дуже послабшали, і багато вантажу перевозили морем на буксированих або самохідних плотах. Коли людський склад рудника змінювався, Дар Вітер продовжив своє перебування разом з двома іншими ентузіастами гірських робіт.