Іван Єфремов - Туманність Андромеди

– Чому тільки «дочки», а не «сини»? – загадково посміхнулася Веда.

– Чи треба пояснювати, що прекрасне завжди більш довершене в жінці і відточене виразніше за законами фізіології… – насупився художник.

– Коли малюватимете свою третю картину, придивіться до Веди Конг, – почала Евда Наль. – Навряд чи…

Художник швидко підвівся.

– Ви думаєте, що я не бачу! Але я борюся з собою, щоб цей образ не увійшов у мене зараз, коли я повен іншого. Але Веда…

– Мріє про музику, – трохи зашарілася та. – Шкода, що тут сонячний рояль, німий уночі!

– Система, що працює на напівпровідниках від сонячного світла? – спитав Рен Боз, перехиляючись через бильце крісла. – Тоді я міг би переключити його на струми від приймача.

– А довго це? – зраділа Веда.

– Годину доведеться’ попрацювати.

– Не треба. За годину почнеться передача новин по світовій мережі. Ми захопилися роботою, і два вечори ніхто не вмикав приймача.

– Тоді заспівайте, Ведо, – попросив Дар Вітер. – У Карта Сана є вічний інструмент із струнами часів Темних віків феодального суспільства.

– Гітара, – підказала Чара Нанді.

– А хто гратиме?.. Спробую, може, справлюся сама.

– Я граю! – Чара зголосилася збігати по гітару в студію.

– Побіжімо разом, – запропонував Фріт Дон.

Чара задерикувато тріпнула чорною шапкою свого волосся. Шерліс повернув важіль і відсунув бокову стіну веранди, одкривши вид на східний край затоки вздовж берега. Фріх Дон помчав величезними стрибками. Чара бігла, закинувши назад голову. Дівчина спочатку відстала, але до студії обоє підбігли одночасно, пірнули в чорний, неосвітлений вхід і за секунду знову мчали вздовж моря під місяцем, завзяті й швидконогі. Фріт Дон першим досяг веранди, але Чара стрибнула через відчинені бічні дверцята і опинилась всередині кімнати.

Веда захоплено сплеснула руками:

– Адже Фріт Дон переможець весняного десятиборства!

– А Чара Нанді закінчила вищу школу танців: обидва ступені – стародавніх і сучасних, – в тон Веді озвався Карт Сан.

– Ми з Ведою вчилися теж, але тільки в нижчій, – зітхнула Евда Наль.

– Нижчу тепер проходять всі, – кепкував художник.

Чара поволі перебирала струни гітари, піднявши своє маленьке круте підборіддя. Високий голос молодої жінки задзвенів тугою. Вона співала нову пісню, що недавно прийшла з південної зони, пісню про нездійсненну мрію. В мелодію вступив низький голос Веди і став тим променем поривання, навколо якого підносився й завмирав спів Чари. Дует вийшов чудовий – наскільки протилежними були обидві співачки, настільки вони доповнювали одна одну. Дар Вітер переводив погляд з однієї на другу і не міг вирішити, кому більше личить спів, – Веді, яка стояла, спершись ліктем на пульт приймача, опустивши голову під вагою світлого волосся, що сріблилося в сяйві місяця, чи, може, Чарі, нахиленій уперед з гітарою на круглих голих колінах, з обличчям, темним од загару.

Пісня стихла. Чара нерішуче перебирала струни. І Дар Вітер зціпив зуби… Це була та сама пісня, яка колись віддалила його од Веди, – тепер болісна і для неї.

Рокотання струн линуло поривами, акорди доганяли один одного і безсило завмирали, не злившись докупи. Мелодія бриніла уривчасто, наче буруни хвиль падали на берег, розливалися на мить по обмілинах і скочувались один за одним у чорне бездонне море. Чара нічого не знала. Її дзвінкий голос оживив слова про любов, що летить у крижаних безоднях простору від зірки до зірки, силкуючись знайти, зрозуміти, відчути, де він… Той, що пішов у космос на подвиг шукання, вже не повернеться – хай! Але хоч на єдину мить знатися що з ним, допомогти благанням, ласкавою думкою, привітом!

Веда мовчала. Чара, відчувши щось недобре, обірвала пісню схопилася, кинула гітару художникові й підійшла до світловолосої жінки, що нерухомо стояла, винувато схиливши голову.

Веда посміхнулась.

– Потанцюйте, Чаро!

Та покірно кивнула, згоджуючись, але тут втрутився Фріт Дон:

– З танцями зачекаємо – зараз передача!

На даху будинку висунулася телескопічна труба, високо піднявши дві схрещені металеві площини з вісьмома півкулями на металевому крузі, яким завершувалась споруда. Кімнату сповнили могутні звуки.

Передача почалася показом одного з нових спіральних міст північного жилого пояса. Серед будівників міст панували прихильники двох напрямів в архітектурі: міст пірамідальних і спіральногвинтових. Їх будували в особливо зручних місцях, де зосереджувались заводиавтомати, що обслуговували міста: пояси цих заводів, чергуючись із кільцями гаїв і лук, оточували місто, що обов’язково виходило на море або велике озеро.