Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Міста будували на височинах, тому що будинки йшли уступами, і фасад кожного був повернутий до сонця, вітрів, неба й зірок. З тильного боку будинків були приміщення для машин, складів, розподільників, майстерень та кухонь, що іноді входили глибоко в землю. На думку прихильників пірамідальних міст, перевагою їх була порівняно невелика висота при значній місткості, тоді як спіральні будівлі піднімалися більш ніж на кілометр угору. Перед учасниками морської експедиції виникла крута спіраль, що світилася на сонці мільйонами опалесцируючих стін з пластмаси, фарфоровими ребрами каркасів з плавленого каменю, кріпленнями з полірованого металу. Кожний її виток поступово піднімався від периферії до центра. Масиви будинків були розділені глибокими вертикальними нішами. На карколомній висоті висіли легкі мости, балкони й виступи садів. Іскристі вертикальні штаби контрфорсами спадали до фундаменту, де між тисяча, ми аркад ішли широкі сходи. Вони вели до східчастих парків, що променями розходились до першого пояса густих гаїв. Вулиці теж вигиналися по спіралі – висячі, – по периметру міста, або внутрішні, під кришталевими перекриттями. На них не було ніяких екіпажів – безперервні ланцюги транспортерів зникали в поздовжніх нішах.

Люди – жваві, веселі, серйозні – швидко йшли вулицями або прогулювались під аркадами, знаходили тисячі затишних місць, щоб побути на самоті: серед колонад, на площадках сходів, у висячих садах на дахах виступів…

Зображення величезного міста тривало недовго: почалася мовна передача.

– Обговорюється проект, що подала Академія Спрямованих Випромінювань, – почала людина, що з’явилася на екрані, – про заміну лінійного алфавіту електронним записом. Проект не знаходить загальної підтримки. Головне заперечення – складність апаратів читання. Книга перестане бути другом, що всюди супроводив людину. Незважаючи на всю зовнішню вигідність, проект буде відхилено.

– Довго обговорювали! – зауважив Рен Боз.

– Це велике заперечення, – озвався Дар Вітер. – 3 одного боку – приваблива простота запису, з другого – складність читання.

Людина на екрані вела далі:

– Підтверджується вчорашнє повідомлення – тридцять сьома зоряна заговорила. Вони повертаються…

Дар Вітер завмер, приголомшений силою суперечливих почуттів. Скоса глянувши, він побачив Веду Конг, яка поволі підводилася. Загосірений слух Дар Вітра вловив її уривчасте дихання.

– …з боку квадрата чотириста один, і корабель щойно вийшов з мінусполя [49] Мінусполе – від’ємно заряджене поле у міжзоряному просторі. в одній сотій парсека від орбіти Нептуна. Затримка експедиції сталася внаслідок зустрічі з чорним сонцем. Втрати людей немає! Швидкість корабля, – закінчував диктор, – близько п’яти шостих абсолютної одиниці. Експедицію чекають на станції Тритон через одинадцять днів. Чекайте повідомлень про надзвичайні відкриття!

Передача тривала. Говорили про інші новини, але їх уже ніхто не слухав. Усі оточили Веду, поздоровляли.

Вона посміхалася, щоки її пашіли, а в глибині очей була захована тривога. Підійшов і Дар Вітер. Веда відчула міцний потиск його руки, що стала потрібною і близькою, зустріла прямий погляд. Давно він не дивився так. Вона знала журливу відвагу, яка проступала в його ставленні до неї. І знала, що зараз він читає на її обличчі не тільки радість…

Дар Вітер тихо опустив її руку, посміхнувся і відійшов. Товариші з експедиції жваво обговорювали повідомлення. Веда лишилася в колі людей, скоса стежачи за Дар Вітром. Вона бачила, як до нього підійшла Евда Наль, а за хвилину приєднався Рен Боз.

– Треба знайти Мвена Маса, він іще нічого не знає! – ніби спохватившись, вигукнув Дар Вітер. – Ходімо зі мною, Евдо. І ви, Рен?

– І я, – підійшла Чара Нанді. – Можна?

Вони вийшли до тихого плескоту хвиль. Дар Вітер зупинився підставляючи обличчя прохолодному подихові вітерця, і глибоко зітхнув. Обернувшись, він зустрів погляд Евди Наль.

– Я поїду, не повертаючись у будинок, – відповів він на німе запитання.

Евда взяла його під руку. Деякий час усі йшли мовчки.

– Я думала, чи треба так? – прошепотіла Евда. – Мабуть, треба, і ви маєте рацію. Коли б Веда…

Евда замовкла, але Дар Вітер розуміюче стиснув її долоню і приклав до своєї щоки. Рен Боз ішов услід, обережно відсуваючись од Чари, а та, ховаючи посмішку, скоса поглядаючи величезними очима, широко ступала поруч. Евда ледь чутно розсміялась і раптом подала фізикові вільну руку. Рен Боз схопив її хижим рухом, що здавався кумедним для цієї сором’язливої людини.