Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Колосальний диск глибоко ввійшов своїм краєм у ґрунт. Біля підніжжя прямовисної металевої стіни люди побачили розплавлений, наче густа смола, камінь.

Протягом багатьох годин дослідники шукали якогонебудь входу або люка. Але він був чи то схований під малахітовою фарбою або окалиною, чи взагалі зачинявся так майстерно, що люки не лишали слідів на поверхні корабля. Не знайшли отворів ні для оптичних приладів, ні для кранів продувної системи. Металева скеля здавалася суцільною. Передбачаючи це, Ерг Ноор вирішив відкрити в якомунебудь місці корпус корабля за допомогою електрогідравлічного різака, що розтинав найтвердіші і найв’язкіші покриття земних зорельотів. Після короткої наради всі погодилися розрізати верхівку спірального вала. Саме там мала бути якась порожнина, труба або кільцевий хід по кораблю, крізь який, очевидно, можна дістатися до внутрішніх приміщень зорельота, не рискуючи наткнутися на ряд послідовних перебірок.

Серйозно зайнятись вивченням спіралодиска могла тільки спеціальна експедиція. Але щоб її надіслали на цю небезпечну планету, треба було довести, що всередині гостя далеких світів збереглися незайманими прилади й матеріали, що вціліли всі речі тих людей, які вели корабель через безодню простору, перед якою шляхи земних зорельотів були тільки першою несміливою вилазкою в простори космосу.

Спіральний вал на другому боці диска підходив упритул до ґрунту. Туди підтягли прожектор і високовольтні проводи. Синювате світло, відбите од диска, тьмяним туманом розсіялося по рівнині й досягло темних високих предметів невиразної форми, мабуть скель, прорізаних ворітьми бездонної темряви. Ні відблиск туманних зоряних плямок, ні промені прожектора не давали відчуття твердої поверхні в цих воротях мороку. Мабуть, саме там був спуск на низину, помічену під час посадки «Тантри».

Низько й глухо вуркочучи, підповз автоматичний візок, висадив єдиного на кораблі універсального, робота. Нечутливий до потрійної ваги, робот швидко пересунувся до диска й став біля металевої стіни, схожий на товсту людину з короткими ногами, довгим тулубом і величезною, загрозливо нахиленою головою.

Підкоряючись управлінню Ерга Ноора, робот підняв своїми чотирма верхніми кінцівками важкий різак і, широко розставивши ноги, приготувався виконати небезпечну справу.

– Керувати роботом будемо тільки Кей Бер і я в скафандрах високого захисту, – розпорядився по телефону начальник експедиції. – Всі інші, в легких біологічних скафандрах, відійдіть якнайдалі…

Начальник затнувся. Щось прорізало його свідомість, викликало невимовну тугу в серці, змусило підігнути коліна. Горда воля людини поникла, поступившись тупій покірності. Обливаючись липким потом, Ерг Ноор безвільно ступив до чорних воріт. Крик Нізи, відбившись луною в його телефоні, повернув свідомість. Ноор зупинився, але темна сила, що виникла в його психіці, знову погнала його вперед.

Разом з начальником, так само поволі, зупиняючись і, певно, борючись з собою, пішли Кей Бер і Еон Тал – ті, що стояли біля межі світного кола. Там, у воротях мороку, в клубах туману заворушилась якась форма, незбагненна для людської уяви й тим більше страхітлива. Це не була вже знайома медузоподібна потвора; в сірій напівтіні рухався чорний хрест з широкими лопатями й опуклим еліпсом посередині. На трьох кінцях хреста виднілися лінзи, виблискуючи в світлі прожектора, що насилу пробивав туман вологих випарів. Низ хреста губився в темряві неосвітленого заглиблення в ґрунті.

Ерг Ноор ішов швидше за інших, наблизився до загадкового предмета на сотню кроків і впав. Перш ніж скам’янілі від переляку люди змогли збагнути, що йдеться про життя або смерть начальника, чорний хрест став вище кола протягнутих проводів. Він нахилився вперед, немов стебло рослини, явно відверто наміряючись перегнутися через захисне поле й досягти Ерга Ноора.

Ніза в нестямі, що надала їй сили атлета, підскочила до робота й почала крутити рукоятки управління на його потилиці. Поволі і ніби невпевнено робот почав підіймати різак. Тоді дівчина, зневірившись у своєму вмінні керувати складною машиною, стрибнула вперед, прикриваючи собою начальника. З трьох кінцівок хреста вилетіли звивисті світлі струмені чи блискавки. Дівчина впала на Ерга Ноора, широко розкинувши руки. Але, на щастя, робот уже повернув розтруб різака із схованим всередині вістрям до центра чорного хреста. Той конвульсивно зігнувся, начебто падаючи навзнак, і зник у непроглядній темряві біля скель. Ерг Ноор і обидва його товариші зразу опам’яталися, підняли дівчину й відійшли за край спіралодиска. Супутники, отямившись від страху, вже котили імпровізовану гармату з планетарного двигуна. З незнаним раніше почуттям нещадної люті Ерг Ноор спрямував нищівний струмінь проміння до скельворіт, з особливою старанністю піднімаючи рівнину і намагаючись не пропустити жодного квадратного метра ґрунту. Еон Тал став на коліна перед непорушною Нізою, неголосно гукаючи в телефон і намагаючись пильніше розгледіти її обличчя під силіколом шолому. Дівчина лежала нерухомо, із заплющеними очима. Біолог не зміг почути дихання ні по телефону, ані вловити через скафандр.