Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Дівчина поривчастим зусиллям подолала вагу стомлених рук і простягла їх до начальника. Той узяв їх у свої великі долоні й ніжно погладив. Щоки Нізи зашарілися, втомлене тіло сповнилося нової сили. Як і тоді, перед страшенно небезпечною посадкою, вона притислася щокою до руки Ерга Ноора, пробачивши разом з тим і біологові його уявну зраду Землі. Щоб остаточно довести свою згоду з обома, Ніза запропонувала ідею, яка щойно спала їй на думку. Прилаштувати до одного з водяних баків кришку, яка б сама закривалася. Покласти туди принаду – шматок свіжозаконсервованого м’яса, що, як виняткові ласощі, становило невелику додачу до концентрованої їжі астрольотчиків. Коли чорно «щось» забереться туди і кришка закриється, то через раніше підготовані крани треба продути балон інертним земним газом і заварити наглухо краї кришки.

Еон був захоплений винахідливістю «рудоволосого дівчиська».

Ерг Ноор, із свого боку, налагоджував людиноподібного робота і готував потужний електрогідравлічний різак, з допомогою якого він сподівався проникнути всередину спіралодиска з далекої зірки.

В уже знайомому мороці вщухли бурі, мороз змінився теплом – настав дев’ятидобовий «день». Роботи лишалося на чотири земних дні – перевантажити іонні заряди, деякі запаси і цінні інструменти. Крім того, Ерг Ноор вважав за потрібне взяти деякі особисті речі членів загиблого екіпажу, щоб після старанної дезинфекції привезти їх на Землю на згадку родичам. В епоху Кільця люди не обтяжували себе речами, тому їх неважко було перевезти на «Тантру».

На п’ятий день вимкнули струм, і біолог разом з двома добровольцями – Кей Бером та Інгрід – замкнувся в спостережній вежі біля «Паруса». Майже одразу ж з’явилися чорні істоти. Біолог пристосував інфрачервоний екран і міг стежити за смертоносними медузами. Ось до бакапастки підкралася одна з них; склавши щупальця і скрутившись в клубок, вона почала залазити всередину. Зненацька ще один чорний ромб з’явився біля відчиненого отвору бака. Перше страховище розчепірило щупальця – спалахи зірчастих вогників замиготіли з невловимою швидкістю, перетворюючись у смуги вібруючого темночервоного світла, які на екрані невидимих променів спалахували зеленими блискавками. Перше відсунулося; тоді друге миттю скрутилось клубком і впало на дно бака. Біолог простягнув руку до кнопки, але Кей Бер затримав її. Перше страховище теж згорнулося й полізло за другим. Тепер у баку було дві страшних медузи. Лишалося тільки дивуватись, як вони могли так зменшитись У об’ ємі. Натиск кнопки – кришка закрилась, і одразу п’ять чи шість чорних страховищ обліпили з усіх боків величезну, облицьовану цирконієм посудину. Біолог увімкнув Світло, передав на «Тантру» прохання включити захист. Чорні привиди, як звичайно, вмить розтанули, але два з них лишилися в полоні під герметичною кришкою бака.

Біолог підібрався до бака, доторкнувся до кришки – і відчув такий гострий нервовий укол, що не стримався і закричав від нестерпного болю. Ліва рука його повисла, паралізована.

Механік Тарон надів захисний високотемпературний скафандр. Лише тоді пощастило продути бак чистим земним азотом і заварити кришку. Крани теж запаяли, обклали бак куском запасної корабельної ізоляції і помістили в колекційну камеру. Перемога дісталася дорогою ціною – параліч руки біолога не проходив, незважаючи на зусилля лікаря. Еон Тал дуже страждав, але й не подумав відмовитись од походу до спіралодиска. Ерг Ноор, віддаючи належне ненаситному прагненню Еона досліджувати, не зміг лишити його на «Тантрі».

Спіралодиск – гість з далеких світів – був значно Делі від «Паруса», ніж це здалося мандрівникам спочатку. У світлі прожекторів, що розпливлося вдалині, вони неправильно визначили розміри корабля. Це була справді величезна споруда, не менш як чотириста метрів у поперечнику. Довелося зняти кабелі з «Паруса», щоб дотягти захисну систему до диска. Таємничий зореліт навис над людьми стрімкою стіною, що сягала далеко вгору і губилася в плямистій темряві неба. Вугляночорні хмари клубочилися, ховаючи верхню третину велетенського диска. Малахітовозелена маса покривала корпус. Товщина її дуже потрісканого шару досягала метра. Через тріщини видно було яскравоблакитний метал, що відливав синім у місцях, де стерся малахітовий шар. Обернутий до «Паруса» бік диска мав спірально скручене валоподібне підвищення, п’ятнадцять метрів у поперечнику і близько десяти метрів заввишки. Другий бік зорельота, що губився в кромішній пітьмі, здавався опуклішим, являючи собою начебто зріз кулі, приєднаної до диска завтовшки тридцять метрів. І на цьому боці теж вигинався спіраллю високий вал, ніби на поверхню виступав зовнішній бік зануреної в корпус корабля спіральної труби.