Володимир Савченко: Зустрічники

— Облити Омеляна Івановича перед цим емаллю, — пропоную я невинним голосом.

Риндичевич нарешті повертає до мене своє вольове обличчя.

— Ти, я дивлюсь, сьогодні в доброму гуморі. Навіть надто.

Мені трохи ніяково. Він правий: виробився в мене за недовгий час «міліцейський професіоналізм», треба ж. З одного боку, спокійне ставлення до нещасть, якими ми займаємося, необхідне для успіху справи, для їх усунення; а з другого — адже це все-таки нещастя. Зуби шкірити недоречно.

А настрій (і тут правий Риндя) у мене справді хороший. І тому, що зараз травневий ранній світанок, рожевий схід, який віщує погожий день. (Це з нагоди неприємності з Мискіним ми зібралися тут так рано.) І взагалі мені двадцять п’ять років, я дужий і міцний тілом, в особистому житті незгод досі не було.

Та Багрій уже почув про фарбу:

— Ось і з фарбою цією, Святославе Івановичу… грубо, грубо! Ні, вам серйозно треба думати над такими речами, над стилем. Неартистично все якось у вас виходить. Працювати слід над собою.

— Як саме працювати? Скажіть — буду.

— Ну… класичну літературу читати — ту саму, що в школі проходили лиш мимо. Серйозну музику слухати: Бетховена, Чайковського, Гріга…

Славко мовчить, але дивиться на шефа такими очима, що все ясно й без слів: ну яке відношення можуть мати до роботи класичні романи й різні там Бетховени, Чайковські!..

Збоку, мабуть, не зрозуміти, що Риндичевич зараз дістає нагінку (і не першу!) не за провал і навіть не за похибку, а за свою найзначнішу — та й взагалі нашу — справу, після якої він отримав подяку високого начальства, а від мене особисто титул «напувальника-годувальника». Він виправив невдале стикування, з якого, ніде дітись, почалося складання на навколоземній орбіті «Ангара-1»: стартової, перевалочної й ремонтної бази для польоту на Місяць, до інших планет, — космічного Байконура.

Першою виводили на орбіту рухально-енергетичну станцію — по частинах з огляду на її велетенські розміри; та й частини були такі, що запасу маси для космонавта в кабіні не лишилось. Тобто їх стиковкою автоматично керували з Землі. І — осічка, та така, що ставила під загрозу проект: на стикувальних маневрах випустили увесь запас стисненого повітря, силою якого здійснювались взаємні переміщення частин на орбіті. І частини станції, не з’єднавшись, розходились, відпливали одна від одної — у безмір, у космос, у вічність…

Трапилося це з вини керівника стиковки в Центрі управління, спеціаліста, в чиєму досвіді й кваліфікації ніхто — і він сам — не сумнівався: доктора технічних наук Булигіна, 45-річного кремезня з видовженою головою, різкими рисами обличчя, випещеною чуприною й красивими вусами під великим носом (фотографії клієнтів лишаються в нашому архіві). Об’єктів такої маси ще не виводили, тому він вирішив для досліду «похитати» їх на орбіті, перевірити здатність до маневрування; на це пішла половина запасу повітря. Потім повів стикування, з першого разу не поцілив — занервував, підвищив голос на одного з операторів. Той розвів частини станції надто різко… а на це і на наступне гасіння їх швидкості ще потратили повітря. І… на нове зближення й стиковку решток запасу просто не вистачило.

Булигіна, коли з’ясувалася невдача, «Швидка допомога» відвезла у передінфарктному стані. Нам допомогло те, що не поспішають у нас до справи оголошувати про наміри в космосі. Якби всі взнали — пиши пропало: психічне поле колективної переконаності, що все склалося саме так, робить реальність необоротною. А так навіть в Центрі далеко не всі в перший день знали про невдачу.

Багрій з Риндичевичем вилетіли в містечко. Славка було закинено на добу назад із завданням: мінімальний вплив на Булигіна, лиш би він не з’явився в центрі.

…Потім Артур Вікторович запропонував десяток варіантів мінімального впливу — цілком пристойних. Але це потім. А там, на місці, певне, через поспіх чи, може, через особливості вдачі Риндя не придумав нічого дотепнішого, крім дитячої шкоди з відерцем емалевої фарби. Він прилаштував його над дверима квартири Булигіна так, що, коли той ранком вийшов, щоб відправитися в Центр, воно на нього й беркицьнулось. І текла по докторові наук голуба емаль якісного зчеплення — і за комір, і по кучерях, і по вусах… хіба що в рот не попала. Два дні потім відчищали. І цей випадок, до речі, також у Булигіна спричинився до серцевого приступу.

Та в Центрі управління за командний пункт став дублер, заступник Булигіна, — і виконав усе щонайкращим чином. «Ангар-1» споруджується зараз повним ходом.