Петр Коломиец - День сірої хвилі

Чудернацька зубата риба вдарила об металеві “груди”. її спинний плавник завершувався довгим гнучким виростком — блимаючою цяткою. Вони ж тут усі сліпі! У намулі копошились багатоногі рачки. Над хвилястою рівниною, немов м’яч, вистрибував невеличкий чорний кальмар. Але хлопець не звертав уваги на цю дрібноту, не увімкнув навіть кінокамери. Гонитва продовжувалася. Та чи буде коли-небудь кінець цьому сліду?!

Величезні ноги вже не ступали, а бігли. Але так відлагоджена була амортизаційна система акватрона, що хлопець лише злегка погойдувався у своїй капсулі.

Раптом сполохом промайнула думка: “Де ж це я? А як же програма, інструкція?.. Та це ж божевілля! Бігти невідомо куди. Треба зупинитися, прийти до тями…”

Акватрон зробив ще кілька кроків і різко зупинився. Олег поглянув на контрольну шкалу. Виявляється, він одійшов на північ од скелі-орієнтира аж на вісім кілометрів. Гонитва тривала півгодини. Вихід із цієї ситуації один-однісінький — повернутися на біостанцію і щиро в усьому зізнатися. Виконати завдання він уже не встигне.

Ось так несподівано Олег порушив інструкцію. Що буде?.. Може, заборонять виходити на дно. Кодекс акванавтів дуже суворий. Так добре починався цей день і так погано він скінчився!

Олег, визначивши напрям, пішов до біостанції. Одна розпачлива думка змінювала іншу. Хлопець картав себе, шукав якихось пояснень своїй гарячковості, обмірковував, що саме слід сказати Хоменку, як себе вести під час розмови. І акватрон, збурений хаотичними біоімпульсами, не йшов, а шкутильгав. А тим часом місцевість навколо юного акванавта змінилася, з’явилися невисокі пагорби, розгалужені заглибини, під ногами акватрона розсипалося груддя конкрецій. Хлопця вів до біостанції гідроакустичний маяк, та ця шарпанина між дрібними, але надокучливими перешкодами нервувала його і забирала час. Доцільніше було б або ж увімкнути водно-реактивний двигун і “полетіти”, або ж повернутися до сліду невідомої тварини і йти рівниною.

Хлопець нерішуче зупинився оглянути місцевість… Телеперископ повільно поплив убік… Олегові перехопило подих, бо з сірої каламуті раптом випірнув корабель. Довгий корпус судна лежав у долині поміж двома пагорбами, над палубою здіймалися потрощені щогли, із закоркованих намулом отворів стирчали весла.

Хлопець спочатку не повірив своїм очам. Кліпнув кілька разів — корабель не зникав. Тоді акванавт, знову забувши і про інструкцію, і про всі свої біди, побрів до округлого борту. Корабель навдивовижу зберігся, дерево витримало гірко-солоні поцілунки морської води. Дошки всуціль покрились сизою зернистою шкаралупою, ніби взялись інеєм. Судно в довжину сягало метрів тридцяти. На дошках подекуди збереглися рудуваті плями від зотлілої мідної обшивки.

Олег зрозумів, чому так добре зберігся корабель. На трикілометровій глибині майже немає червів-деревоточців. Дуже мало випадає тут і органічних речовин, тому судно й не занесло намулом. Кому ж належав цей корабель, схожий на галеру? Адже Середземне море розташоване в іншій півкулі — за двадцять тисяч кілометрів звідси. Поки що не існує жодних доказів, які б свідчили про те, що фінікійці, греки чи римляни виходили в Тихий океан. Так, це була галера, вона плавала проти вітру за допомогою весел. Коли вона затонула? Що везла? У трюмі, можливо, збереглися рештки вантажу…

Олег простяг руку і доторкнувся до деревини. Відчував, що “ноги” давлять якісь черепки. І раптом могутній поштовх струсонув апарат. Пронизливо заголосила сирена, перед очима акванавта водночас спалахнули всі індикатори. Олег на мить ніби осліп. Та відразу спрацювала система стабілізації, і металевий велетень втримався на ногах. Але другий, ще могутніший поштовх похитнув акватрон. Хлопцеві здалося, що під ним розверзлася земля. Сирена верещала, немов поранений звір, і акватрон похилився набік. Шолом з біоелектричними фіксаторами, одягнений на голову Олега, вдарився об ребро шиї капсули. Різкий біль пройняв усе тіло хлопця, чорна пелена туманила очі.

…Отямився хлопець через кілька хвилин. Поки виходив з оціпеніння, озвався апарат гідроакустичного зв’язку. Автоматичний дешифратор перекладав знаки азбуки Морзе:

“Всім, хто мене чує! Арказійський вчений Пітер Рід благає повідомити капітана французького судна “Жюль Верн” професора …….. (ім’я та прізвище транслювалися дуже нерозбірливо), що він перебуває на острові Пата-Нуї. Просить не вірити чутці, що він прокажений. Професор …ссар знайде спосіб віддячити тому, хто передасть йому це повідомлення”.