Сергій Кургузов - Зоряне вітрило

З точки зору космонавтики Сонце — справжній полюс недосяжності. Справа в тому, що під час будь-якого космічного запуску Земля відіграє роль першої стартової ступені. її орбітальна швидкість близько 29,8 км/сек (майже втричі більша першої космічної) додається до швидкості ракети. Для польотів до Марса, Юпітера й інших більш віддалених від Сонця планет запуск проводиться “за напрямком руху” Землі. Немов камінь з пращі, що швидко обертається, зривається ракета із земної орбіти і, обганяючи пашу планету, поринає все далі від Сонця. З точки зору енерговитрат — це найбільш вигідний міжорбітальний перельот. Меншу швидкість космічному апарату повідомити не можна. Він не долетить до цілі. А більша швидкість йому не потрібна.

Коли ракета стартує на Сонце, обертання Землі за орбітою для неї вже не допомога, а прикра завада. Зірватися з земної орбіти вниз на Сонце можна тільки згасивши орбітальну швидкість — піти “проти течії”. Мало того, ще треба подолати земне тяжіння. Отже, щоб потрапити на Сонце, зонд повинен розвинути швидкість 31,8 км/сек в бік, протилежний руху Землі по орбіті. Проте це не влаштовує тих, хто прокладає космічні траси: адже тривалість такої подорожі дорівнюватиме десяткам років.

А до Сонця можна дістатися й за кілька років. І для цього, до речі, зовсім не потрібні потужні ракетні ступені. Частину енергетичних витрат можуть взяти на себе Земля і Юпітер. Вчені дійшли парадоксального висновку: хочеш швидше потрапити на Сонце — цілься у Юпітер.

Стартуючи з Землі, ракета вирушить у напрямку Юпітера, під дією тяжіння зробить навколо нього петлю і візьме курс на Сонце. Причому досягне його через три—чотири роки. Під час стрибка на Сонце за “трамплін” правитиме орбітальне обертання Землі, те саме обертання, яке вважалося головною перешкодою на шляху до цієї зірки.

Дію електромагнітних полів на живе вивчав наука біофізика.

У 1926 р. професор Л.Васильєв, па той час президент Ленінградського товариства природознавців, робив спроби знайти “радіозв’язок” між людьми. Щоправда, його спроби не увінчалися успіхом, тому що він не зміг зафіксувати електромагнітні поля живих істот через відсутність високочутливої апаратури. Експерименти професора П.І.Гуляєва та інших учених показують, що за допомогою електромагнітного поля нерва людина може “бачити” придмети на відстані, наприклад, відрізнити провідник від діелектрика, визначити місце їх розташування, форму, напрям руху. Сьогодні можна цілком логічно припустити, що люди таким самим способом можуть обмінюватися й інформацією. Ця, па перший погляд, фантастична думка має реальну основу. Експериментально встановлено, що людина відчуває магнітне поле. Людина, яка перебуває в зоні дії імпульсного високочастотного передавача, чує дзижчання, свист або клацання залежно від режиму модуляції. “Радіозвук” відчутний на частотах 425, 1310, 2982 МГц. Це незвичайне, екстрасенсорне сприймання (сприймання, що здійснюється не за допомогою відомих органів чуттів) пояснюється тим, що радіохвилі діють безпосередньо на мозок, вірніше на поле нейронів мозку, і таку дію ми відчуваємо у вигляді звуку.

Ще в кінці минулого століття російський фізик П.М.Лебедєв показав, що світло може тиснути на певну поверхню. Саме цю властивість світла і використали наші герої, побудувавши “сонячне вітрило”.

Вчені підрахували, що в районі Землі на кожен квадратний метр поверхні діє сила сонячних променів в 0,9 мг. Отже, сонячне вітрило у вигляді квадрата, бік якого дорівнює 100 м, створить “тягу” усього в 9 г!

Кількість відомих нині науці хімічних сполук — від найпростіших до найскладніших — становить близько 2 мільйонів. Всі вони, а також ті, з якими ще доведеться познайомитися дослідникам, — наслідок хімічної взаємодії елементів, продукти їхніх хімічних реакцій.

Гашення вапна — це приклад ендотермічної реакції, тобто реакції, яка відбувається з виділенням тепла

Проте існують п інші види реакцій. І серед них такі, які відбуваються внаслідок дії на хімічні речовини звуку чи ультразвуку.

Наприклад:

Звукове (або ультразвукове) поле викликає в середовищі появу зон підвищеного або зниженого тиску. Під дією цього тиску можливі розриви рідини, внаслідок чого виникають мікроскопічні пухирці, заповнені парами рідини. Поява їх впливає на хід реакцій.