Сергій Кургузов - Зоряне вітрило

Академік В.М.Глушков підкреслював, що в суто технічному розумінні машина може перевершити свого творця. Більше того, вчені переконані, що вже є можливість побудувати системи машин, які не тільки розв’язуватимуть окремі інтелектуальні завдання, а й автоматизують такі високоінтелектуальні процеси, як розвиток науки і техніки.

Відомо, що основою всіх організмів, які населяють нашу планету, є вуглець, а його джерелом на поверхні Землі — вулкани. Ми знаємо також, що один з основних вулканічних газів — вуглекислий газ, потрапляючи на поверхню Землі, розкладається на кисень і вуглець. Вуглець засвоюється зеленими рослинами, рослинами живляться тварини. Бурхливий розвиток життя па земній кулі і збільшення маси органічної речовини на планеті був би неможливий без постійного надходження на її поверхню вулканічних газів, які містять вуглець. Саме вулканічні гази були вихідним матеріалом для утворення родовищ вугілля, нафти і горючого газу. А скільки таких сполук вуглецю “відкрилося” вулканологам під час вулканічних вивержень за геологічну історію Землі!

Життя на Землі виникло мільярди років тому. Геофізичне середовище на планеті тоді відрізнялося від нинішнього. Склад атмосфери був близький до складу сполуки, де вуглецю було від 34 до 94 процентів газу (без води і повітря). Вода у первісних морях нагадувала воду кислих кратерних озер. За цих умов, мабуть, на схилах вулканів, прогрітих гарячими газами її водами, утворилися вуглецеві сполуки, здатні до обміну речовин і розмноження, — перші живі істоти. Кількість живих організмів швидко зростала, і воші стали важливим фактором перетворення географічного середовища. Поява зелених рослин поклала початок засвоєнню вуглекислого газу з атмосфери, збільшенню маси органічної речовини, прискореному збагаченню повітря киснем.

За час геологічної історії Землі вулканічні гази зазнали складних перетворень — від компонентів вулканічних газів, які містять вуглець, через різні вуглецеві сполуки до органічної основи життя; від вулканічних парів через морську воду до крові, що циркулює в судинах високоорганізованих живих істот.

Отже, можемо припустити: геохімічна еволюція зовнішніх оболонок Землі — літосфери, гідросфери та атмосфери — так само, як і виникнення та розвиток життя, є врешті-решт результатом перетворення первинних вулканічних продуктів, що потрапили на поверхню планети з глибоких надр.

Розповідають, що любителі живопису в Японії були дуже зацікавлені однією з радіопередач, у якій йшлося про перебування в Токіо знаменитої Джоконди. Про безсмертне творіння великого майстра розповідала сама… Монна Ліза. Слухачі радіопередачі почули ніжний голос молодої жінки, що говорила італійською мовою: “Я народилася у Флоренції. Портрет мій було написано, коли мені минуло 26 років”.

Цікаво, як міг з’явитися цей голос? Адже магнітофонів у той час не існувало. Не було й інших засобів звукозапису. Певне, це говорила якась актриса?

Ні! Виявляється, це дійсно був справжній голос Монни Лізи, синтезований комп’ютером. Фахівці, що вивчали риси обличчя по знаменитому портрету, зробили свої висновки про те, яким міг бути голос чарівної італійки, що жила кілька століть тому. Ну, а потім на основі цих відомостей було зроблене все інше: записано синтезовані комп’ютером звуки на магнітофонну плівку.

Можливо, незабаром люди дістануть відповідь і па запитання, про що розмовляй Леонардо да Вінчі з Монною Лізою. Принаймні так вважав автор цікавих експериментів американський інженер Річард Вудбрідж.

Пригадайте, як виготовляються грамофонні платівки. По поверхні диска з пластичного матеріалу ковзає голка рекордера, що сполучається з мембраною. Вона вловлює коливання повітря і передає на голку. Голка ж залишає в диску рівчак, глибину і профіль якого визначає звук, який записують.

А що, як замість диска — полотно в рамі, а замість голки — пензель художника? Ймовірно, й тоді відбуватиметься щось подібне: звукові коливання повітря викликатимуть тремтіння полотна чи волосків пензля. Малюючи картину, художник мимохіть записує голос того, хто говорить, на пластичних мазках фарби. Лишається тільки відтворити цей запис. Але як?

Експерименти Річарда Вудбріджа вражають класичною простотою. Для них він використав стандартну звуковідтворювальну апаратуру. Досліджував дві можливості звукозапису: на глиняних горщиках, що обертаються на гончарному крузі; на мазках фарби, накладених на полотно. Результати дають підстави сподіватися на успіх. Своєрідними “грамофонними пластинками” можуть бути не тільки гончарні вироби чи твори живопису, а й прикраси, леза холодної зброї, стріли й навіть рукописи.