Микола Дашкієв - Кришталеві дороги

Проте наступна частина експерименту вражала ще дужче. З допомогою дистанційних пристроїв керування Курт підвів до генератора свого “механічного помічника”, простяг його сухорляву довгу “руку” в резонансну зону. Далебі, сипонуло морозом по спині, коли “пальці” маніпулятора занурилися в монолітну брилу, немов у воду. А втім, по воді хоча б перебігли легенькі брижі, тут же — анічогісінько, ніби не базальт це, не реальне тверде тіло, а просторове зображення, виткане з світлових променів. Ілюзія “несправжності” явища була такою разючою, що Курт мимохіть похапцем вимкнув К-генератор.

І враз картина змінилася. “Пальці” маніпулятора прикипіли до брили намертво, аж стальна “рука” зігнулася від раптової зупинки. Тепер усе видавалося природним і обгрунтованим: хай хоч як там потрапили оті “пальці” в базальт, а витягти їх звідти вже не вдасться. Проте, тільки-но генератор загув знову, брила, як і хвилину тому, стала “безтілесною”.

Годі, треба ставити крапку. Дійовість відкриття доведена, і цим завершується перша частина досліджень. Зараз ніхто в світі не зможе передбачити, які грандіозні несподіванки принесуть подальші експерименти, але вони будуть обов’язково. Хіба коваль Томас Ньюкомен, конструюючи майже триста літ тому примітивний шахтний насос, міг збагнути, що своїм винаходом кладе початок ері парових машин? Так буде і з кварковим резонатором доктора Гешке. Але… але навряд чи автор доживе до дня торжества свого дітища!

Методично, неквапно Курт розібрав на найдрібніші деталі створений ціною напруженої праці антитермічний фільтр, загладив променями К-генератора “казанок” на поверхні базальтової брили та переплавив у суцільну масу досліджувані на “резонанс-ефект” мінерали. На пам’ять про відкриття він лишив тільки оту першу даймонситову пластинку з мухою всередині та кришталевий кубик з ув’язненою ромашкою. Все інше знищив, включно по свій “нелегальний” лабораторний журнал.

Курт закінчив свою нерадісну працю, аж коли вже зійшло сонце його останнього дня перебування на посаді шефа лабораторії надвогнетривів концерну “Пітсбург плейт гласс”. Так, краще піти самому передчасно, аніж зволікати доти, доки виженуть у шию. Можливість поекспериментувати на К-генераторі ще місяць чи там півтора не дасть нічого, крім небезпеки зрадити самого себе якоюсь необережністю.

Але ж куди подітися, куди податися?.. Не про засоби існування йдеться, — доктор Гешке на свої заощадження може безтурботно прожити кілька років. Непокоїть питання про роботу. Він не мислив себе без напруженої дослідницької праці, а в даному разі — без подальшого дослідження “резонанс-ефекту”. Тільки де ж візьмеш К-генератор? Адже він коштує сотні тисяч доларів, та ще й поглинає незліченну кількість кіловат-годин електроенергії. Час щедрих меценатів минувся. Не те що подарувати, а навіть придбати для себе сучасну лабораторію надвогнетривів приватна особа може лише в тому разі, коли має кільканадцять мільйонів на поточному рахунку… і з’їхала з глузду!

З далекого-далекого в пам’яті проступила напівжартівлива фраза, вимовлена Альошиним у автомашині по дорозі до Ліщинівки. Переїздіть, мовляв, до Радянського Союзу, станете моїм начальником. Тоді ці слова сприйнялися як пуста балаканина. А зараз думається: в них був цілком конкретний підтекст. Хіба мало видатних учених емігрували в Радянський Союз, віднайшовши там другу батьківщину? Взяти хоча б славетного фізика-атомника Бруно Понтекорво — тільки там він дістав змогу проявити своє обдарування на повну силу.

А ще пригадалася ота зеленоока росіянка, Наталка Закатова. Вродлива, тактовна, стримана, розумна. Ось такою має бути справжня жінка!

Курт уявив на мить: вони з Наталкою — обоє у весільному вбранні — стоять перед урядовцем київського магістрату…

Але Наталчине зображення розпливлося. Лишився тільки Курт Гешке — такий, яким його видно у дзеркалі: збентежений, пикатий вайло з невиразними сірими очима і ріденькими рудими бровами. За такого росіянка не піде. Вибере ще якогось чорнявого шмендрика, щоб пізніше розчаруватися, як отим її Жоржем, чи що, — навіть ім’я забулося.

Гай-гай, не такої ти вдачі, Курте, щоб завойовувати жінок та продиратися на чільні місця! Будеш тупцювати на місці, не зважуючись на рішучі дії, аж доки хтось підкорить тебе, запряже та ще й поганятиме!

Думки перескочили до Катрін. Де вона? Що поробляє? Чи й досі в Радянському Союзі, чи, може, вже повернулась?.. Нині смішно пригадувати, що тільки він не думав про неї, бувши отам, у Києві. Вона справді просто жінка, просто американка другої половини двадцятого століття, яка мусить самотужки пробивати дорогу в житті. Рішучість, енергійність, кмітливість — це її зброя у жорстокій боротьбі за існування. У Курта Гешке цього немає. В нього на озброєнні — важка артилерія знань та міжконтинентальні ракети сміливих ідей. То, може, поєднати зусилля в ім’я спільного блага?.. Жарти жартами, але хіба Кет Джефсон не зрозуміє, що вірнішого й поряднішого чоловіка вона не знайде ніколи?