Микола Дашкієв - Кришталеві дороги

— Буде зроблено! — відрапортував Вітя.

Того вечора похвалитися успіхами не можна було: спроба за спробою давали незмінно негативний результат. Ніяким чином не вдавалося “загнати” в кристамуліт ні платину, ні залізо, ні нікель, ні срібло, ні мідь. Скидалося на те, що для металів “резонанс-ефект” не існує. Отже, слід зробити висновок, що це явище залежить насамперед від структури атомних ядер.

Сергій заглибився в періодичну систему Менделєєва. Цікаво: кварковий резонанс спостерігався лише для вуглецю, кремнію та азоту, тобто для елементів середньої частини другого і третього періодів. А якщо так, можна сподіватися, що резонансними будуть і атоми фосфору, сірки та кисню. Але як експериментувати з ними? На перешкоді стане надзвичайно висока температура в зоні фокусування кваркових променів. Отже, треба спорудити якийсь протитепловий фільтр… і для цієї мети якнайкраще пасуватиме кристамуліт! Його теплопровідність металу, що перешкоджала виготовленню вогнестійких “кожухів”, зараз була найціннішою якістю майбутнього фільтра.

Мабуть, і Курт Гешке, і Сергій Альошин безмежно здивувалися б, дізнавшись, що вони вже віддавен ідуть паралельними шляхами, припускаючись майже однакових помилок і висуваючи майже однакові гіпотези. А дивуватися, власне, не було чого: закони природи незмінні для всіх політичних систем і формацій. Так, наприклад, критичну масу урану-235 для атомної бомби, — таємницю першорядної ваги! — майже одночасно визначили американські, німецькі та радянські вчені; так, скажімо, понадзвукові літаки, сконструйовані в різних країнах світу, незважаючи на безліч розбіжностей у деталях, мають однаковий силует та профіль крила, бо цю найдосконалішу форму визначають шляхом точних обчислень. Кінець кінцем і відкриття “резонанс-ефекту” Куртом Гешке та Сергієм Альошиним було випадковим тільки щодо імен. Коли б не ці два, знайшовся б хтось інший, який відкрив би нове явище хіба на кілька місяців чи років пізніше. Але ні в якому разі не раніше! Як перший штучний супутник Землі не можна було запустити до появи радіо, кібернетики, електрометалургії, так і “резонанс-ефект” ніхто не помітив би до створення кваркових генераторів.

Курт Гешке і Сергій Альошин ішли однаковими шляхами… але тільки до ідеї про антитермічний фільтр. На цьому Курт поставив крапку. Своє незграбне мідне “відро” він конструював самотужки, щоб тільки переконатися в правильності припущень і відкласти дослідження на невизначений термін, до “сприятливіших часів”. А Сергій, власне, тільки з цього й почав.

Йому не довелося переклепувати та припасовувати додаткову секцію охолодження. Досить було передати до інститутської майстерні сяк-так накреслений ескіз, як негайно ж поза всякою чергою, — бо лабораторія надвогнетривів скрізь мала “зелену вулицю”, — виготували насадку до К-генератора, та ще й з такою точністю, що тепер назовні не пробивався ні один промінчик світла. Ще добу забрав монтаж додаткового холодильного агрегату великої потужності. Надвечір третього дня все було готове для першої спроби.

— Ну, Вітю, пильнуй! — серйозно сказав Сергій, сідаючи до пульта керування генератором. — Цілком можливо, ти коли-небудь пишатимешся, що брав участь у цьому експерименті.

Він натиснув на кнопку. Аж чудно: все, все по-іншому — генератор гуде не басом, а баритоном, та ще й набагато голосніше; масно цмокають додаткові насоси; в прискореному темпі вібрує підлога. А найдивніше, що в лабораторії все так же неяскраво світяться електричні лампочки, і на піддослідний зразок у ванні можна дивитися неозброєним оком. Кристамулітове денце проти-теплового фільтра тільки ледь-ледь почервоніло.

На жаль, Сергієві не спало на думку взяти для першого досліду квітку, та й кришталю в нього напохваті не було. Під генератором лежала товста пластинка звичайного зеленкуватого скла, а на ній — вирізаний з дерева крихітний літачок.

Частота ще була далека від резонансної, навіть не вірилося, що ось-ось станеться несподіване, ніким досі не бачене. Віктор не стримав свого хвилювання:

— Сергію Михайловичу, нічого не виходить?

— Вийде! — Сергій обережно підкручував важілець регулятора. — Дивись: зараз твій літачок піде в піке!

Тільки ні, це було не піке, а легеньке, спокійне потопання! Спочатку в скло занурилося “шассі”, над яким так довго морочився Вітя, вирізаючи, потім — крила. А коли зник і високий вертикальний стабілізатор, хлопець схопився з місця і помчав до генератора.