Микола Дашкієв - Кришталеві дороги

Коли Курт закінчив усі приготування і сів до пульта дистанційного маніпулятора, була перша година ночі. На екранчику перед ним вимальовувалася незвична картина: у ванні генератора під отим “відром”-холодильником стояв кубик з прозорого гірського кришталю, а на ньому лежала квітка, — з сентиментальністю справжнього бюргера Курт Гешке хотів ознаменувати свій успіх красивою пам’яткою.

Чудний стан володів ним зараз: він майже не хвилювався, бо знав, що всі його розрахунки правильні і порушити їх може хіба аж надто несподіваний невідомий чинник. Але оте міфічне “передчуття” чи просто логіка поміркованої людини, що досить добре вивчила життя, гальмувала надії, потьмарювала піднесеність. Ще з дитячих літ Курт забобонно остерігався легких удач, бо після них чомусь майже завжди як з драного мішка сипалися неприємності. Нині він сам собі не сказав би, чому більше зрадів би — чи повному торжеству висунутої ним гіпотези, чи її беззаперечному і остаточному провалові. “А, хай буде, як буде!” —думав він, натискуючи на кнопку вмикання силової мережі.

Сьогодні К-генератор працював не так, як завжди: даймонситовий фільтр перехоплював значну частину променистої енергії, а отже і всі процеси відбувалися по-іншому: гудіння полум’я було голоснішим і вищим, різкішими стали контрасти освітленості. Незважаючи на інтенсивне охолодження, даймонситове “денце” фільтра поступово розжарювалося. Але ромашка на кришталевому кубику лежала неушкоджена — до джерела тепла далеко, а частота генератора ще значно відрізняється від резонансної.

Не зводячи очей з екранчика, Курт повільно пересував важілець регулятора. Він знав: ось-ось настане “резонанс-ефект”, та все ж мимохіть здригнувся, побачивши, як тендітна квітка, зберігаючи свою структуру і нюанси забарвлення, почала неквапно й легко занурюватися в кришталь. І коли той проковтнув її повністю, Курт рвучко вимкнув генератор і довго сидів, відкинувшись на спинку стільця — украй знесилений фізично і спустошений морально. Він боявся взяти в руки отой кришталевий кубик з ув’язненою в ньому ромашкою, — хоч це було абсолютно безпечно: прилади показали, що експериментальний матеріал не встиг навіть нагрітися. Лякало усвідомлення того, що одержано повне ствердження могутності створеного ним кварк-резонатора, який може принести людству не стільки добра, скільки лиха.

Але що ж, справа вже зроблена. І оцей кришталевий кубик, цілком можливо, з часом знайде своє місце на поличці музею історії науки й техніки поруч з першими моделями парового двигуна, динамомашини, радіоприймача, електронного мікроскопа. Збіжить якихось там кілька років, і “резонанс-ефект” стане для всіх явищем звичайним і звичним такою ж мірою, як стали буденною дійсністю електронно-обчислювальні машини, подорожі на Місяць, атомні двигуни. Так завжди буває: спочатку тільки найзавзятіші мрійники та найгеніальніші вчені вірять у здійсненність, здавалося б, нездійсненного, а люди тверезого глузду кепкують із сміливої ідеї чи, у кращому разі, обминають її байдуже. А коли мрія стає реальністю, вона вмить втрачає свою романтичність, і ті ж розсудливі знизують плечима: нема з чого дивуватися; закон природи, так і має бути. Тріумф величного відкриття надто короткий: лише ота мить приголомшення, коли руйнуються попередні уявлення і засвоюються нові.

Далебі, навіть після найпильнішого огляду цього кришталевого кубика ніхто не припустив би, що ромашка за його прозорими гранями — справжня. Дивувалися б незбагненній майстерності склодува, дошукувалися б технологічних секретів, які дозволили виготувати цей мистецький утвір. Найупертіші та найдосвідченіші, можливо, витратили б не одну сотню годин праці, аби створити щось схоже. А досить було б лише натякнути на істину, як усі зітхнули б розчаровано: тьху, та це ж дуже просто!

“Просто!” Здійснене, втілене завжди видається нескладним. Проте в даному разі справді вистачить натяку, щоб “резонанс-ефект” заново відкрив будь-хто інший. Докторові Гешке допоміг щасливий випадок — надто настійливою була та муха, що вмостилася на даймонситову пластинку. Неймовірно, щоб отакий збіг обставин повторився хоч десь і колись. Але рано чи пізно в зону опромінювання потрапить не муха, а метелик, скажімо. Або тріска чи навіть квітка. Дев’ятсот дев’яносто дев’ять разів повз такі явища пройдуть мимо. У тисячний — зацікавляться. А може вже й зацікавилися?

Де гарантія, що той же Альошин, скажімо, не створив кваркового резонатора раніше за доктора Гешке? Історія техніки рясніє разючими прикладами паралелізму: наприклад, винахідники телефону Грей і Белл принесли заявки до патентного бюро в один день, тільки Белл вранці, а Грей — по обіді. Перший одержав патент і став мільйонером, а другий через свою забарність помер нікому не відомим злидарем.