Вадим Евентов - Атланти з планети Земля

— Це з царини міфології.

— Які ви ерудовані! — захоплено мовив темпонавт. — Одначе нам пора прощатись, енергія в накопичувачах вичерпалась.

Почулось сухе клацання, і “видіння” зникло. Максима знову огорнула півтемрява.

Не минуло й кількох секунд, як почувся незвичайний звук, цього разу схожий на гудіння басової струни, і перед Максимом з’явився інший темпонавт, ще вищий за попереднього, у тісному одязі, що виблискував сріблом. Цей пришелець був діловитішим і почав розмову без зайвих слів.

— Вітаю! Ви Максим Іванович Корнєєв? Добре! Ви винайшли машину часу? Чудово! Я це і доводив тим. — Він тицьнув пальцем кудись позад себе. — Де ж вона?

Максим стомлено підвівся і підійшов до машини.

— Простенько, але досить надійно, — констатував пришелець. — Молодець, молодець!

Деякі слова йому ніби важко було вимовляти, і тоді він шепотів у чорну коробочку, яка висіла на грудях, потрібне слово долинало звідти.

— Що це? — зацікавився Максим.

— Універсальний перекладач. За три з половиною століття наша мова змінилась, от і стала в пригоді ця штуковина. Зручна річ! — Дарую! Дозвольте вручити як приз першому темпонавтові. Знадобиться в подорожах у просторі й часі.

— З якого ви століття? — запитав Корнєєв, тримаючи в руці невагому коробочку.

— Кінець двадцять третього. Вік швидкостей, біороботехніки, квазізоряної інженерії!

— Невже у вас ніде не відзначено, що машину часу винайшов я? — з сумом поцікавився Максим. — У мене вже був один із двадцять другого століття.

— Вони самі по собі, а ми самі по собі. Звідки нам було знати, що у вас побувала експедиція? Спробуй розшукати ці відомості у гігантському потоці інформації. Він переповнює нас. Жах, жах! З одним інформаційним вибухом ледве впоралися у двадцять другому столітті, а зараз новий готується. Ну, до побачення, поспішаю, голубчику. Нема коли!

Знову прогула басова струна, і пришелець, потьмянівши, зник.

Виявилося, що цей візит не останній. Пришельці прибували, як за розкладом, з інтервалом у дві-три хвилини. Третій… Четвертий… П’ятий… Восьмим прибув пришелець із двадцять сьомого століття. Його одяг мінився різнобарвними вогнями, великі очі дивились привітно й уважно, на голові в цього темпонавта був широкий золотий обруч. Здавалося, що думки незнайомця ллються саме з нього і легко проникають у мозок співрозмовника. Корнєєв відчував, що у нього в мозку самі по собі виникають слова й образи.

— Я прибув до вас із двадцять сьомого століття…

— Он як! — швидко сказав роздратований Максим. — У вас інформаційні неув’язки. Чергові! Для історії темпорології вкрай важливо з’ясувати, хто ж винайшов машину часу! Цікава ситуація складається.

З обруча долинув імпульс подиву й запитання.

— Я винайшов! Я! Але, даруйте, я дуже стомився від усіх цих безглуздих візитів непроханих гостей. Прощавайте!

Восьмий пришелець повільно розчинився в повітрі, не перестаючи випромінювати хвилі подиву.

Ніна з Колюнькою повернулися близько одинадцятої. Увагу дружини відразу ж привернув гомін у кімнаті чоловіка, нечіткі голоси. Вона прислухалась і вирішила, що Максим розмовляє сам із собою. “З’їхав з глузду остаточно, — з несподіваним полегшенням подумала вона. — Цього давно слід було чекати”. І вона відчула, що все, нарешті, стало на свої місця, що дивна поведінка чоловіка пояснювалась найприроднішим способом. Тепер з’явилася можливість спекатись цього джерела постійної роздратованості і неспокою. А найголовніше, що все з’ясувалося. Він кілька разів намагався пояснити їй, над чим працює, і Ніні навіть якось здалося, що вона збагнула суть його слів і відчула казкову красу фантастичної конструкції, створеної думкою її чоловіка. Після цього вона пішла до своєї кімнати, і їй стало моторошно. Звичайно, вона як медсестра знала, що божевілля не заразне, але вона знала й те, що є в списку професійних захворювань і така хвороба, як “наведений психоз” — психічне захворювання, що виникає у людей, які довго і безперервно спілкуються з божевільними.

Цілісіньку ніч, заважаючи Ніні Михайлівні спати, з кімнати Максима Івановича долинали гучні голоси, і з-під дверної щілини спалахами пробивалися яскраві смуги світла.

— Хоч би квартири не підпалив, шизофренік, — крізь сон бурмотіла вона. — А завтра його, миленького, до психіатра відведу і в психіатричну лікарню госпіталізую.

До кінця ночі Максим був геть змучений. Коли до нього в ілюмінаційному блиску з’явився двадцять другий відвідувач, Максим нерозбірливо крикнув і пошпурив у нього шматком каніфолі, який випадково виявився напохваті. Темпонавт номер двадцять два злякано зник. А Максим, начепивши коробочку універсального перекладача на шию, квапливо сів у кабіну машини і, набравши на циферблатах потрібний час, натис на червону кнопку пуску. Темпомобіль, переміщуючись у просторі й часі, повинен був потрапити до давньогрецького міста Сіракузи на дві тисячі двісті шістдесят п’ять років назад.