Вадим Евентов - Атланти з планети Земля

Максим відчув запаморочення, потім кімната повільно перевернулась так, що опинилася внизу, пропорції довколишнього дивовижно спотворилися, всі предмети сплющились і огорнулися серпанком. З несподіваною чіткістю раптом проступила протилежна стінка, вкрита рожевими шпалерами з квіточками, які було замінено близько семи років тому зеленими, а потім голубими. Після цього Максим відчув легку нудоту, яка буває в пасажирів маленьких літаків, коли ті провалюються в повітряну яму.

Він примружив очі, а коли розплющив їх, то побачив, що апарат стоїть на вузенькій, мощеній бруківкою вулиці, біля будинку з плоским дахом, на якому так добре спати задушливої літньої ночі. Сонце стояло високо в зеніті, повітря дихало спекою, під розпеченим навісом сидів смаглявий широкоплечий чоловік. Йому було близько п’ятдесяти, і в його кучерявій бороді виднілися сріблясті пружинки сивини. В одній руці він тримав циркуль, у другій — кулю, допитливо вдивляючись у неї, ніби намагався розгледіти невидиме.

— Хай бережуть тебе боги і сприяють у всіх ділах, — привітав його Максим, підійшовши ближче, і коробочка універсального перекладача жваво переклала фразу на давньогрецьку. — Чи не скажеш ти, де житло високоповажного Архімеда?

— Що тобі від нього треба? — різко спитав грек, на превеликий подив Максима, зовсім не зважаючи на коробочку, що розмовляла.

— Мені хотілося б поговорити з цим великим ученим, — сором’язливо признався Максим, — довідатись, чи насправді це він умів добувати квадратні корені з дуже великих чисел, а також…

Обличчя грека палало кров’ю, на лобі надулись вени. Він хрипко прокричав кілька слів, і універсальний перекладач затріщав, не зумівши перекласти фрази.

— Що з вами? Я тільки хотів дізнатись…

— Дізнатись! І цей теж! — з мукою в голосі закричав грек і, приклавши кулю до плеча, ніби ядро, з силою жбурнув її в Максима. Якимось дивом той зумів ухилитися від смертоносного снаряду і запально прокричав:

— Ти що, з глузду з’їхав?! Дикун ти, а не стародавній грек! Я завжди з повагою думав про стародавніх греків як про носіїв високої культури, а тепер бачу, що дуже помилявся. Невже важко сказати, де проживає славнозвісний Архімед?

— Я Архімед, — похмуро признався грек, нервово гладячи бороду. — Пробач, пришельцю, мимоволі ледве не завдав тобі шкоди. Мабуть, боги на мить затьмарили мені розум. Повір, дуже важко зберегти спокій, коли до тебе цілий тиждень один за одним приходять чужоземці і ставлять пусті запитання, як оце ти. Спочатку з’явився муж рослий у золотистому одязі, потім…

— Потім у сріблястому одязі, — підхопив Максим.

— Звідки ти знаєш? — насторожився Архімед. — Чи це не твої друзі?

— Ні, це не мої друзі. Я знаю про них тому, що вони з’являлися й до мене!

— Виходить, і ти вчений? — зрадів Архімед. — Тоді, може, ти поясниш, про який це закон тлумачили пришельці? Та й ти, здається, згадував закон Архімеда.

— Передусім хочу нагадати, що у воді всі предмети здаються легшими.

Архімед нетерпляче клацнув пальцями.

— Ближче до справи! Це я давно помітив і зрозумів, що вода виштовхує тіло, яке занурене в неї.

— Занур будь-яку річ, твою кулю, наприклад, у ванну. Рівень води підніметься, куля витіснить рідину, що за об’ємом дорівнює її власному. Витіснена рідина намагається зайняти свій попередній об’єм і виштовхнути кулю з силою…

— З силою, спрямованою вгору, — в захопленні ляснув себе по стегну Архімед, — що дорівнює вазі води, витісненій кулею! Послухай-но, закон цей універсальний! Він стосується будь-якого предмета!

— Оце і є знаменитий закон Архімеда, який відомий у нас в майбутньому і навіть вивчається в школі.

Архімед пританцьовував від захвату, радість відкриття п’янила його.

— Я давно роздумував над цим! І тепер усе стало ясно! Який гарний закон! Чудовий закон! Ев-ри-ка!

І з криком “Еврика!”, не в змозі стримати захоплення, він побіг вулицями Сіракуз.

Побіг одягнутий.

Архімед прибіг аж через півгодини, радісний і майже не захеканий — давньогрецька спортивна підготовка, безперечно, давалася взнаки.

— Зайдемо в дім, о пришельцю! — блиснув він білозубою усмішкою. — Я гадаю, нам є про що погомоніти.

Вони зайшли до кімнати, і Максим побачив, що вона заставлена рулонами, які лежать на ложах, під ложами, вертикально стоять у кутках, а то й просто валяються на підлозі.

— Це все результат моїх роздумів, — гордовито повів рукою господар.

Він, здуваючи найтонший пил, розгортав креслення і давав короткі пояснення, крадькома позираючи на Максима. Катапульти, підйомні механізми, блоки у найнеймовірніших поєднаннях, геометричні креслення, знову катапульти. Та, розгорнувши одне з креслень і ледь глянувши на нього, Архімед згорнув рулон і при цьому густо зашарівся. Максим усе-таки встиг дещо помітити і вже приготувався запитувати, коли тоненько запищав зумер, нагадуючи, що енергія закінчується. Натиснувши на кнопку браслета, він вимкнув сигнал і поспішив до виходу. Архімед, ідучи за ним, раптом спитав: