Ігор Росоховатський - Ризиконавти

— З соратниками, — повільно відповів солдат В 16/01 ВГ Тремпс, починаючи розуміти, як грубо він помилявся раніше.

— Молодець! — батько не міг стримати вдоволеної усмішки. — Я вірив у тебе і не помилився.

Солдат В скоса глянув на місце, де було дивне створіння, і нічого не побачив. Створіння безслідно зникло. А може, його ніколи й не було?

— Ну, як там у вас? — благодушно спитав батько. — Що завтра вивчатимете?

— Уроки мужності.

— А, — пригадуючи, кивнув головою солдат А, — і в нас колись такі були. Першого ступеня?

— Чому першого? — трохи образився син. — Перший ступінь був у нас ще півроку тому. Це птахів треба було вбивати. Сімома способами, які показували офіцери-наставники, а два треба було придумати самим.

— Ну і?..

— Звичайно, придумав. І не два, а цілих чотири, — згорда підвів голову солдат В.

Отак, дружньо розмовляючи, вони неквапом йшли затишною вулицею, і батько з радістю дедалі більше впевнювався, що його хлопчик росте справжнім солдатом.

… А Створіння все росло. Спочатку воно харчувалося органічними речовинами грунту, потім, трохи зміцнівши, налякало кішку, яка пробігала мимо.

Минуло два місяці. Створіння виросло й за розмірами не поступалося танку. Величезний чорний мішок поглинав дедалі більше харчу і ріс неймовірно швидко. І ось одного разу ввечері…

…І ось одного разу ввечері середній офіцер дому-казарми прибув на шикування. Він відразу ж помітив, що старший солдат, який підбіг до нього з рапортом, чимось схвильований.

— Пане середній офіцер! За час вашої відсутності… — сказав він і замовк.

— Не тягніть! Доповідайте коротко і ясно!

— Слухаюсь! — виструнчився старший солдат. — Рядовий 21/02 АК Гарп…

— Ага! — зловтішно посміхнувся середній офіцер. — Я так і знав! Знову цей ледар 21/02 АК Гарп не вичистив як слід ґудзики на мундирі!

І він, демонстративно викинувши вперед руку з витягнутим вказівним пальцем, повернувся до правого флангу строю і… на мить онімів. 21/02 АК Гарпа на місці не було. “Може, хворий? Чи помер раптово?” — промайнуло в голові. Але він тут-таки відкинув це припущення. Про такі речі казармений лікар мав би повідомити задовго до шикування. Лишалося дві версії: або солдат 21/02 АК Гарп втік за межі міста-імперії як дезертир і відщепенець, або як ворожий агент… Третього не дано. Якби солдат не з’явився в казарму просто так і лишився вдома, на нього того ж дня донесли б усі члени сім’ї і сусіди, а якби він знічев’я вештався по вулицях, його при першій же перевірці затримав би патруль. Отже, дезертир або шпигун. Шпигун… Це слово молотом гупало у заціпенілому мозку. Не бачити тепер підвищення, не бачити надбавки за бездоганну службу. В таких випадках кара одна: винного відправляють за межі міста для несення польової служби. Збройні сутички трапляються там по кілька разів на день — так раціонально очищають місто від небажаних елементів.

Завмираючи з страху, забувши про заціпенілих у строю солдатів, середній офіцер побрів доповідати старшому офіцерові. Його відчай набагато полегшила думка, що старшому офіцерові теж будуть непереливки…

Вночі у місті було неспокійно: ревіли мотори машин, снопи світла били по вікнах будинків, лунко гупали по бруківці чоботи патрульних.

Двоє з них проходили повз танк на площі Переможної Зброї.

— Слухай, — з цікавістю сказав один з них. — Чого це всі заворушилися?

— Не знаю, — стенув плечима другий. — Начальству видніше.

— Авжеж, видніше, — насторожився перший. — Наше діло — виконувати наказ.

Вони підійшли до танка зовсім близько. І в цей час від Створіння відділились два щупальці, як дві невидимі змії. Вони дотягнулися до солдатів і обвили їх тугими зашморгами так, що ті не могли й скрикнути. Через кілька секунд їхні тіла обм’якли.

Воно жадібно поглинало плоть, і драглисте тіло його нетерпляче здригалось. Створіння відчувало, що вже близько та мить, коли настане Межа і коли воно зможе стати Виходом. Лишалося зовсім мало, і воно, остаточно знахабнівши, зухвало виповзло на дорогу. Патрульна машина, що їхала на великій швидкості, врізалась у невидиму перешкоду і на очах почала розчинятись. Через кілька хвилин від неї нічого не лишилося.

І ось тоді Створіння відчуло, що Межі досягнуто. По тілу його пробігли серпанкові тіні, закучерявилися спіралі блакитного вогню; драглиста маса Створіння перетворювалася на субстрат, міцніший за будь-який сплав.

Коли процес полімеризації скінчився, Створіння стало видимим — величезне й огидне, воно височіло над стандартними п’ятиповерховими будинками й було схоже на потворного велетенського восьминога.