Віктор Савченко - Знак зодіака

Робот повернувся і вийшов з кімнати.

На порозі холу адміністративного корпусу з’явилася постать з квадратними плечима. Тримаючись за вищерблені гранітні поручні, вона спустилася вниз і, похитуючи головою-антеною, попрямувала до виходу.

— Диви-но, — підштовхнув Гунмор напарника, — крокує, ніби господар.

— Багато собі дозволяють ці білкові тварюки, — озвався напарник, сплюнувши.

— А людей он викидають за ворота, — додав Гунмор.

— Де вже людині за ними поспіти. Мені розповідав один з четвертого відділу, що білкові телепні втоми не знають.

— Вони працюють, доки не спиниться серце.

— А ти хіба не так само працюєш на Уестерн? — сумно мовив напарник.

— Не базікай казна-що, — урвав розмову Гунмор. — Навкруги шпики компанії… Ач, яка хода!

Останній вигук стосувався постаті, яка, обминаючи клумбу з рудими красолями, прямувала до воріт.

— Ех, моя б воля… — крізь зуби процідив напарник, направляючи лазерник у роботову спину. — Ось його поставлять до конвейєра, а якогось хлопця наладять завтра в три вирви…

— Не дурій, — сказав Гунмор, відводячи вузький, мов соломинка, ствол зброї. — Може, й не вони в усьому винні…

На тротуарі постать чомусь зупинилася й оглянулась.

По приморському шосе нескінченною вервечкою мчали реактивні автомобілі, пузаті лімбуси на повітряних подушках, гоночні мальки та різний механічний мотлох.

Робот кілька хвилин постояв, мабуть, вивчаючи характер руху.

— Чого б йому не перестрибнути дорогу? — здивувався Гунмор. — Якихось двадцять ярдів. Я бачив: у нас на учбовому полігоні вони стрибають, ніби коники.

— Очевидно, стара конструкція, — зауважив напарник.

А робот усе ще стояв край дороги.

— Може, в нього аж занадто цього… Як його інсти… Ну того, що їм прищеплюють, як тільки зліплять… — висловив припущення Гунмор.

. — Інстинкту самозбереження, — підказав освіченіший напарник.

— Еге ж. Таке бува. Трапляються і серед них браковані екземпляри.

— Чого ж їх не знищують?

— Навіщо? — відказав Гунмор. — Вони можуть працювати, як інші. А платять їм менше, оце й усе.

Тим часом робот, минаючи машини, перейшов дорогу і заглибився в скверик.

— Амінь, — сказав Гунмор, коли квадратна постать зникла з очей.

У сквері поведінка робота різко змінилась. Він усе прискорював кроки і, нарешті, побіг пустинною платановою алеєю.

Одразу за поворотом на лаві сиділа жінка. Вона швидко підвелась, побачивши робота.

— Удача! — вигукнув той і простягнув жінці жетони.

— Як багато, боже!..

— Двадцять, — недбало кинув він.

— Але ж це роб-жетони, — розчаровано мовила жінка. — А грошей не дали?

— Навіщо вони роботові? Та не сумуй, Рейч, жетони — теж непогано, ми їх обміняємо на гроші.

Молоде обличчя жінки розквітло усмішкою.

— Бачиш, Рижику, моя ідея торжествує, — сказала вона. — І недарма ти зіпсував усі мої картонки.

— Я завжди казав, що ти в мене розумниця.

— Так, а що там за робота? — схаменулася Рейч.

— Щось пов’язане з дешифровкою.

— Коли приступаєш?

— Завтра.

— Чудово. А робота небезпечна?

— Дурниці, — голосно сказав він. — А знаєш, яка важка ця вдяганка, що ми зліпили, дідько б її взяв!

Він з огидою жбурнув на лаву масивний шолом та антену. Зняв бутафорські квадратні плечі, сіру робохламиду й картонний кружечок, розмальований під фотоелемент.

— Тепер можна й спочити, — сказав він. — Мені просто млосно від голоду. Ходімо швидше до автомата, відсвяткуємо нашу удачу.

— Ти обіцяв… — сказав син.

— Скляну губку… Пам’ятаєш? Ти казав: вони живуть глибоко-глибоко, на самому дні океану. Ти обіцяв мені…

Борис любив стару верф… Любив той неспокій, що вирував тут од раннього ранку й до пізнього вечора, любив спалахи електрозварки і журавлині шиї підйомних кранів. Звідси рушали в плавання новонароджені кораблі. Звідси стартуватиме і його мрія…

Поки що все йшло за планом. Борис міг бути спокійний. Міг… якби не та несподівана зустріч…

Це сталося кілька днів тому, коли він і Сашко Кольцов спустилися в батискафі на глибину три тисячі метрів. Вони вже збиралися підніматись, як раптом Борис побачив оте виблискуюче щось … Воно промчало повз ілюмінатор — величезне, пласке, мов тінь, — і ззаду повис вогняний шлейф. Потім усе зникло.