Леонід Тендюк - Слід «Баракуди»

Зайця спіткала така ж доля.

Наступного дня після відвідин королем плантації, коли ми, стомившись, ще спали, пролунали удари в кулкул. Щоразу сільський глашатай сая — ми звикли до цього — вдаряв не більше трьох разів, а нині він калантирив, мов на сполох.

Не встигли відлунати ті звуки, як на порозі нашої хижки з'явився розгублений Міністр Двору, присадкуватий, в обворсаній пов'язці тубілець, в якого безперервно сіпалася ліва щока.

— Гамал-мал! — гукнув він.

По-хібокськи «гамал-мал» — «підйом».

— Що таке?

І ми вибігли з хижки.

За свинарником, неподалік від вантілана, де недавно відбувалися півнячі бої, яблуку ніде впасти: міністри, вищі сановники, представники хібокського духовенства.

У натовпі я помітив бороду Цвяхецького, прямовисно опущену до землі, яка засвідчувала, що справи його (видно, побила Чебурашка!) кепські.

— Пашо, що тут відбувається? — запитав я, гукаючи здалеку.

— Іди-но сюди, приятеліє, я розповім.

Як тільки ми поминули курник, на приступках перед резиденцією — широка клуня на високім помості,— уздріли знайомий паланкін: носії очікували короля, щоб нести його до майдану, де зібрався народ.

— Гура! (Не треба!) — великодушно махнув рукою Ефо-Аліандро і перевальцем — так ходять качки — попрямував повз курник.

— Ефо-Аліандро — мурма! — залунало звідусюди.

— Мурма-бура! — підхопили ті, що стояли позаду.

І «мурма» й «мурма-бура» одним словом перекласти не можна. Спрощено воно означає «слава» або ж «ура».

— Мурма! — і собі закричав Альфред.

— Замовкни! — глянув на нього сердито Кім Михайлович.

— Далеко, хлопчику, підеш і зробиш блискучу кар'єру, якщо вчасно ніхто не зупинить!

Мені гидко було бачити Зайцеве підлабузництво перед королем. Я ніби передчував, говорячи про його кар'єру…

— Це що, бесалол? — запитав у Цвяхецького Кім Михайлович.

— Ні, братику, — відповів чорногорець. — Плановий бесалол має відбутися через кілька місяців, на початку каса (червня). А сьогодні Його Величність скликав хібокців позачергово.

На порядку денному стояло два питання:

1. Просушка копри (почалися дощі, й копра без навісів підгнивала).

2. Обговорення розміру суми за продаж Австралії атола Хібоко (Австралійський Союз, давно претендуючи на коралові острови, пропонував за них Ефо-Аліандро три мільйони дев'ятсот тисяч доларів, король же наполягав на сорока мільйонах).

Крім цих двох питань, були ще, як водиться завжди, поточні справи.

Про копру, що гнила під дощем, говорили багато й довго. В дебатах виступало дев'ять міністрів (один утримався). Друге питання — ціна за атол — розв'язали швидко. Король знову повторив названу раніше суму — сорок мільйонів доларів, які мали піти в його кишеню, — і всі одностайно підтримали.

Поточні справи стосувалися дрібниць у масштабах королівства: добробуту бідних остров'ян, зловживання деякими міністрами своїм становищем. Нарешті, затверджувались нові призначення сановників та переміщення їх по службі.

За недбалість й безгосподарність — здохло, застудившись під час зливи, в гувунганах кілька улюблених королем півнів, — з поста полетів Курячий Міністр, похмурий, мовчазний тубілець Ува. Міністру Моралі (він таки, всупереч протестам трьох дружин, привів у свою хижку четверту) вліпили догану.

Багато нарікань було на Міністра Двору. Насамперед за те, що проявив не сумісну з його званням і становищем безпринципність: коли в родині короля виникла сварка і одна з дружин до крові пошкрябала обличчя Його Величності, міністр не вжив ніяких заходів. І тому, щоб приборкати і вгомонити розлючену «фурію», Ефо-Аліандро змушений був — ганьба! — скористатися допомогою свого молодого конюха, якому симпатизувала знахабніла королева. Ніхто, крім нього, заспокоїти її не міг.

Далі. В обов'язки Міністра Двору входило також доглядати за нешлюбними дітьми короля, ретельно вести облік, скільки королівських родичів на атолі. Згідно з негласним циркуляром Міністра Моралі й наказом самого Ефо-Аліандра в той список повинно входити не більш як п'ятдесят осіб. Та перевірка показала, що їх набралося понад сто, Почались додаткові витрати з королівської казни (за останній рік хібокські гроші «ефорінки» — сто «ефорінок» дорівнювали трьом австралійським доларам — упали в ціні, й остров'яни старалися обмінюватись натуральними товарами — копрою, в'яленою рибою й фруктами, пов'язками для стегон тощо).

— Амбогом! (Ганьба!) — з обуренням вигукнув король.