Леонід Тендюк - Слід «Баракуди»

І ось ми на волі. Ніхто не гониться, не доганяє. А все ж вітрило ставити побоялися.

— За такої погоди воно, звичайно, помчало б нас, як на крилах, проте напинати ранувато, — розпорядився Кім Михайлович. — Нечестивці можуть помітити, — пояснив він. — Відпливемо далі, тоді випробуємо сплетені Бараратою циновки. Хоч, правда, повної гарантії, що небезпека минула, немає.

— Чому?

— Розумієш, Васько, ще перед виходом «Садка» з рідного порту стало відомо, що американці, починаючи здійснення своєї нової ядерної стратегії, тобто розміщення в усіх кутках планети якомога більше атомної зброї, деякі райони Індійського океану оголосили для себе «життєво важливими». Отож перед носом у лакани щомиті може виткнутися підводний човен, шлях перетнути есмінець чи авіаносець, не кажучи вже про те, що тутешні води постійно контролюються з розвідувальних літаків і космічних апаратів.

— А правда, Кіме Михайловичу, — запитав я, — ніби сучасні оптичні прилади такі досконалі й чутливі, що з космосу можна сфотографувати навіть ґудзик на штанях?

— Штанів же у тебе, хлопче, немає,— посміхнувся командир.

Альфред додав:

— Так і знай, да Гама: пов'язку, яка прикриває твої стегна, уже давно сфотографовано, і знімок той вивчають у Пентагоні. Військові специ, мабуть, сушать голову над проблемою, чого це «штанцята» такі обворсані.

Я глянув на свою натільну пов'язку — вона справді скидалася на ганчірку.

— Ти б краще, Зайцю, помовчав! — присоромив Альфреда. — Скрізь пхаєш свого носа.

— Гаразд, мовчу, мовчу, — як завжди, коли я його втихомирював, підняв він догори руки.

Екваторіальні води… Хоч американці й шастають у цих широтах, проте військових кораблів ми поки що не стрічали. А от супутники літають, креслячи над головою запаморочливі орбіти. Отже, стежать, видивляються.

Що ж, ненажерам, подумав я, споконвіку всього мало. Свідчення цього хоч би й американська «діяльність» у життєво важливому для них — за тисячі й тисячі миль од США! — Індійському океані.

Спочатку янкі звили кубло на архіпелазі Чагос, збудували там аеродром для важких транспортних і стратегічних літаків. Потім розташували кілька десятків баз в Омані, Сомалі, Кенії та інших країнах, землі яких омиваються водами Індійського океану. Тепер вони, розповів нам Кім Михайлович, з шкури пнуться, аби утвердитися й на сусідніх Мальдівських та Коморських островах, у країнах Шpi Ланка, Пакистані та Бангладеш.

А все почалося з Чагосу — з Дієго-Гарсії та Носі Мазави.

Мимоволі спало на думку (фатальний збіг майже однакових назв!): на американському континенті є різновидність прокази. Зветься вона хворобою Чагаса — страшне захворювання, яке спричиняють і поширюють огидливі блощиці.

Згадавши опис тієї заокеанської прокази, що його зробив один відомий вчений, я з презирством подумав про американських мілітаристів — поширювачів атомної напасті.

…Буря нарешті відлютувала. Океан мало-помалу вгомонився. І тоді настало екваторіальне пекло — жара й затишшя.

Наша лакана деякий час стояла непорушно, ніби приросла до одного місця.

Ми напнули вітрило, але не було щонайменшого вітерця, і воно поникло.

Гребли, налягаючи на весла. Сьогодні, наприклад, зранку під нищівним сонцем пройшли лише кілька миль. Стомилися, перестали веслувати — човен зупинився, й океанське плесо знову зробилося незайманим і тихим.

Циновки, з яких ми виготовили косе арабське вітрило, мов тент, відкидали тінь, і ми, улігшись на лавах, знічев'я відпочивали.

Першим розмову завів я.

— Води в цих широтах рідко збурюються — принаймні так твердив штурман Мегерович. Але ж ми стали свідками шаленого шторму. Як усе це, скажіть, розуміти?

— Розумій як хочеш, да Гама, — ліниво відказав Заєць.

— Стривай, Альфреде, — перебив його Кім Михайлович. — Я поясню. Кому з вас доводилося гортати атлас Індійського океану? — запитав він.

— Мені,— вихопився з відповіддю я. Заєць загадково посміхнувся. Лота й Барарата, слухаючи нас, мовчали.

— Кіме Михайловичу, — знову подав голос Альфред. — Та я той атлас — правда, рельєфу океанського дна — не те що гортав, а знаю як свої п'ять пальців! Мій же учитель, професор Канаєв, його й складав.

— От і добре, — погодився командир. — Якщо ви такі грамотні, то вам повинно бути відомо, що траєкторії тропічних циклонів пролягають і через архіпелаг Чагос та острів Носі Мазава.

— На атласі ті острови, — поспішив доповісти я, — позначені шестикутною зіркою, тобто що вони вулканічні й коралові на вулканічній основі. А на південь від Чагоса, здається, б ще й підводний діючий вулкан. Та й на самому архіпелазі чимало епіцентрів землетрусів.