Олександр Тесленко - Дьондюранг

Дьондюранг зупинився й став дивитися, як химерно громадяться сині сталактити.

Чоловік у костюмі космодослідника знову поклав руку йому на плече, і Дьондюранг знову здригнувся, а потім голосно розсміявся зі своєї полохливості. Печера розсипала його сміх — по всіх гротах і заглибинах, покотила кудись далі.

Обернувся, примружив очі від яскравого світла ліхтаря на грудях незнайомця. Той жестом запрошував його далі. І вони знову пішли. Тунель звужувався. Довелось пригинатися. Метрів за триста вони вийшли до наступної зали, значно нижчої за першу, але блакить сталактитів була в ній ще казковішою, особливо коли падав промінь скісного світла, розбиваючись на міріади відтінків. Посередині зали стояв незвичної форми сталагміт, який чимось нагадував погруддя мавпи.

Далі хід печери був настільки вузьким і низьким, що доводилось (Дьондюранг не звик до такого) плазувати. А коли, вийшовши до зовсім малої зали, де в гроті дзюрчало джерельце, незнайомець показав на щілину, яка була продовженням їхнього шляху, Дьондюранг трохи злякався. Проте незнайомий нахилився і рішуче почав протискуватись у своєму незграбному скафандрі. Дьондюранг став навколішки і спостерігав, як тіло незнайомця пристосовується до згинів тріщини. Якусь мить вагався, але вирішив, що нічого іншого не лишається. Рушив слідом. Та раптом прийшла думка, котра вжахнула кібера: а чи все це не галюцинації?

Щілина звужувалась, перетворювалась на кострубату рурку, що стискала тіло з усіх боків. Дьондюрангові стало страшно. Він уявив собі безглузде завершення свого існування в кам’яних лещатах. Думка про галюцинації не на жарт стурбувала, особливо коли силует чоловіка попереду зник. Може, він просто вимкнув ліхтарі? Але навіщо? Може, відмовили акумулятори? Але чому ж тоді і звуки зникли? Ще мить перед цим чув, як черкають гофровані підошви по каменю і глухо треться комбінезон.

Дьондюранг зупинився. Що ж робити? Повернути назад? Але якщо реально існує той чоловік у старому скафандрі, то треба йти за ним. Повертати назад безглуздо. Виправлення помилок може бути за умови, якщо не робити нових.

— Чому ви зупинились? — раптом долинув до нього голос з глибини.

— Де ви? — запитав Дьондюранг роздратовано.

— Чому ви зупинилися? Адже ви біокібер? Ви добре обходитесь без мого ліхтаря. Чи я помиляюсь? — в обличчя Дьондюрангові вдарив яскравий сніп світла.

Дьондюранг попросив чоловіка вимкнути світло і, збільшивши максимально вольтаж на кламах зорового аналізатора, побачив у вузько-му-вузькому отворі обличчя. Чоловік був уже без кулястого шолома.

У внутрішній кишені в Дьондюранга лежав додатковий пристрій біомагнітної орієнтації і запальничка. Він відчував, як ті малі предмети заважають йому просуватись.

— Поверніться на лівий бік, — порадив йому хрипкий старечий голос. — А потім взагалі ляжте на спину і зробіть повний оберт. Ідіть гвинтом. Не витрачайте дарма сили.

Дьондюранг спробував, і йому справді вдалось легко завалитись на лівий бік. Далі він пішов гвинтом.

Подолавши вузький прохід, Дьондюранг зустрівся поглядом з незнайомцем. Той був худорлявим і старим, сидів без комбінезона на плескатому камені посеред великої зали. Над ним висів химерний сталактит.

— Хто ви?

— Біокібер Дьондюранг.

— А мене звати Астрагалом. Космодослідник Андрій Астрагал.

— Зараз на астероїді перебуває якась експедиція?

— Ні. Окрім вашої.

— Я не представник експедиції, — кволо усміхнувся біокібер. — Я прилетів сюди на міжпланетному таксі.

— Он як… — Астрагал був здивований, але намагався сприймати все, як належне. — Як вам ця чортяча пелька?

— Трохи моторошно… А чому ви зняли комбінезон?

— Хіба не відчуваєте? Тут багато кисню.

— Це одна із таємниць астероїда?

— Ніяких таємниць. Просто в сусідній залі стоїть кисневий генератор. Я тут живу.

— Давно?

— Давно. Ходімо далі.

І вони знову пішли. У правій руці Астрагал тримав ліхтар, в лівій — комбінезон, що волочився по землі, нагадуючи шкуру химерного звіра.

Посередині наступної зали Дьондюранг побачив кам’яний стіл, витесаний з великого сталагміта. Ліворуч виднівся великий грот, пристосований під шафу з кам’яними поличками. Поруч з гротом — калориферна пічка і сім каністр від палива Бакса. Праворуч від столу. — блакитні реторти кисневого генератора, поруч з ними безладдя господарського начиння, а далі знову невеликий грот, пристосований під шафу з книгами.