Айзек Азімов - Я, робот

— Гм-м… так, — криво посміхнувся молодий інженер. — Все-таки це шмат роботи.

Ланнінг разом з кріслом крутнувся до Келвін.

— А ви візьметеся до цієї роботи з іншого краю. Ви — роботопсихолог на нашому заводі, тому вам потрібно добре вивчити самого робота і відштовхуватися від цього. Спробуйте з’ясувати, як він усе це робить. Подивіться, що ще пов’язане з його телепатичними здібностями, наскільки далеко вони сягають, як впливають на його мислення і чи не завдає це шкоди стандартним параметрам моделі РБ. Зрозуміло?

Ланнінг не став чекати відповіді від доктора Келвін.

— Я координуватиму всю роботу і провадитиму математичний аналіз результатів. — Він глибоко затягнувся сигарою і мовив уже в хмарі:

— Мені, звичайно, допомагатиме Богерт.

Поліруючи нігті на своїх пухких пальцях, Богерт лагідно сказав:

— Гадаю, я трохи розуміюся на цьому.

— Тоді я приступаю. — Еш відсунув свого стільця і підвівся. Його приємне молоде обличчя засяяло в усмішці. — Мені дісталася найчорніша робота, тож краще не зволікати.

Він рушив до дверей, недбало кинувши:

— Бувайте!

Сьюзен Келвін ледь помітно кивнула, але її погляд проводжав його, поки не зачинилися двері. Вона промовчала, коли Ланнінг щось пробурчав і додав:

— Чи не хотіли б ви, доктор Келвін, зараз піти і подивитися РБ-34?

Коли почувся приглушений скрип дверей і на поріг ступила Сьюзен Келвін, робот РБ-34 відірвав від книги свої фотоелектричні очі і схопився на ноги. Вона трохи затрималася, щоб поправити на дверях масивну табличку “Вхід заборонено”, і підійшла до робота.

— Я принесла тобі деякі матеріали про гіператомні двигуни Ербі. Хочеш глянути?

РБ-34, або інакше Ербі, взяв з її рук три важкі томи і відкрив один на титульній сторінці.

— Гм-м! “Гіператомна теорія”… Бурмочучи щось, він став гортати сторінки, а тоді неуважно запросив: — Сідайте, доктор Келвін. Це забере кілька хвилин.

Вона сіла, уважно стежачи за Ербі. Він примостився на стільці по той бік стола й заходився послідовно вивчати всі три томи.

Через півгодини він відклав їх.

— Я, звичайно, знаю, навіщо ви їх мені принесли.

У Сьюзен Келвін сіпнулися кутики губів.

— Я так і знала. З тобою важко працювати, Ербі. Ти завжди на крок попереду мене.

— Ці книги — такі самі, як і інші. Вони мене просто не цікавлять. У ваших підручниках нічого немає. Ваша наука — просто маса зібраних докупи фактів під виглядом теорії. Усе це настільки просто, що навряд чи варте уваги. Мене цікавить тільки ваша белетристика, де подається взаємодія людських мотивів і почуттів… — Він зробив невизначений порух рукою, добираючи потрібне слово.

— Я, здається, вас розумію, — прошепотіла доктор Келвін.

— Бачите, — вів далі робот, — я читаю думки, і ви не уявляєте, наскільки вони складні. Я не можу зрозуміти все, оскільки мій мозок має мало спільного з вашим. Але я намагаюсь, і ваші романи мені допомагають.

— Так, але боюсь, що коли ти начитаєшся сучасних сентиментальних романів з їх жалісливими переживаннями, то наші справжні думки здаватимуться тобі похмурими й безбарвними. — В її голосі вчувався смуток.

— Ні в якому разі!

Несподівано жвава відповідь змусила її схопитися на ноги. Вона відчула, що червоніє, і злякано подумала: “Він повинен знати!”

Ербі швидко заспокоївся і тихим, майже позбавленим металевого тембру голосом сказав:

— Звичайно, я знаю, докторе Келвін. Ви завжди думаєте про це, то як же я можу не знати? її обличчя скам’яніло.

— Ти… кому-небудь говорив про це?

— Звичайно, ні! — щиро здивувався він. — Ніхто не питав мене.

— Тоді ти, мабуть, вважаєш мене дурепою?

— Ні! Це нормальне почуття.

— Може, через те й таке дурне. — її голос був задумливий, а на суворому обличчі доктора наук проступили жіночі риси. — Мене не можна назвати… привабливою…

— Якщо ви маєте на увазі чисто фізичну привабливість, то я тут не суддя. В усякому разі, я знаю, що с й інша привабливість.

— …I я вже не молода. — Доктор Келвін ніби не чула робота.

— Вам і сорока немає. — В голосі Ербі прозвучали нотки стурбованості й наполегливості.

— Тридцять вісім, якщо лічити роки, і всі шістдесят, якщо говорити про емоційне життя. Я все-таки психолог. А йому, — проводила вона далі з гіркотою в голосі, — лише тридцять п’ять, а на вигляд він ще молодший. Невже ти думаєш, що він бачить у мені щось… Ет, куди мені до нього!

— Ви помиляєтеся! — Ербі з брязкотом вдарив сталевим кулаком по пластмасовому столу. — Послухайте мене…