Айзек Азімов - Я, робот

— Так і є, він читає думки — це поза сумнівом. Але чому? — Він подивився на Головного математика Пітера Богерта. — Чому?

Богерт обома руками пригладив своє чорне волосся.

— Це тридцять четвертий робот моделі РБ, Ланнінг. Всі інші були без жодних відхилень.

Мілтон Еш, що сидів з ними за столом, насупився. Він був наймолодшим серед керівників фірми “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен” і пишався своєю посадою.

— Послухайте, Богерт! Він складений правильно від початку до кінця. Я ручаюсь за це.

Товсті губи Богерта розпливлися в поблажливій посмішці.

— Ручаєтеся? Ну, коли ви можете повністю відповідати за всю складальну лінію, то я рекомендував би підвищити вас по службі. За точними підрахунками, щоб виготовити лише один позитронний мозок, треба сімдесят п’ять тисяч двісті тридцять чотири операції. Успіх кожної з них залежить від різних факторів, число яких коливається від п’яти до ста п’яти. Якщо хоч один з них порушується, “мозок” руйнується. Це я цитую наші власні проспекти, Еш.

Мілтон Еш почервонів і хотів відповісти, але його перебив четвертий голос.

— Якщо ми починаємо звалювати вину один на одного, то я тут зайва. — Сьюзен Келвін міцно зчепила руки на колінах, а зморшки навколо її тонких, блідих губів поглибшали. — Ми маємо робота, який читає думки. I, гадаю, ми повинні з’ясувати, як це він робить. Але ми ніколи не з’ясуємо цього, якщо будемо лише звинувачувати одне одного.

Погляд її холодних сірих очей зупинився на Еші, і той усміхнувся.

Ланнінг також усміхнувся, і, як завше у таких випадках, його довге біле волосся і маленькі хитрі очиці робили його схожим на біблійного патріарха.

— Ви маєте рацію, докторе Келвін. — Голос його раптом зазвучав твердо. — Коли говорити гранично стисло, то наше становище таке. Ми випустили позитронний мозок, який не повинен відрізнятися від інших, але який має дивовижну здатність вловлювати хвилі, що їх випромінює людина, коли мислить. Якби ми дізналися, як це відбувається, це означало б найважливіший етап у розвитку робототехніки на десятиріччя вперед. Ми цього не знаємо, і саме це ми й повинні з’ясувати. Ясно?

— Можна висловити пропозицію? — запитав Богерт.

— Прошу!

— Мені здасться, що, ноки ми не з’ясуємо все, — а як математик, я гадаю, що це важко зробити, — ми повинні засекретити існування РД-34. Навіть від службовців фірми. Як керівники відділів, ми не повинні розглядати проблему як нерозв’язану, і що менше знатимуть про що інші…

— Богерт має рацію, — сказала доктор Келвін. — Відтоді, як пом’якшили міжпланетний кодекс і стали дозволяти випробування роботів на заводі перед відправленням їх у космос, пропаганда проти роботів посилилася. I коли хоч слово просочиться про те, що робот може читати думки, а ми не здатні контролювати його, дехто наживе на цьому солідний капітал.

Ланнінг, потягуючи сигару, поважно кивнув і повернувся до Еша:

— Ви ніби казали, що були самі, коли вперше зіткнулися з цим читанням думок?

— Так, я був сам, і це мені запам’ятається на все життя. РБ-34 щойно зійшов з конвеєра, і його прислали до мене. Оберман десь вийшов, і я сам повів його вниз, до випробного стенда.

Він на мить замовк, і на його губах заграла ледь помітна посмішка:

— Кому-небудь з вас доводилося з кимось розмовляти подумки, не усвідомлюючи цього?

Ніхто не відповів, і він провадив:

— Знаєте, спочатку цього не помічаєш. I от він мені щось сказав, цілком розумне й логічне, наскільки я пригадую. I коли ми вже підходили до випробного стенда, я раптом збагнув, що я ж нічого йому не казав. Звісно, я думав про те про се, але ж то зовсім інше, правда? Я замкнув його і побіг по Ланнінга. Уявляєте, поряд з тобою йде робот, спокійно читає твої думки, копирсається в них… В мене аж руки й ноги затрусились.

— Уявляю, — задумливо сказала Сьюзен Келвін. Її пильний погляд зупинився на Еші. — А ми так звикли, що наші думки належать тільки нам…

— Виходить, лише четверо знають про це, — нетерпляче втрутився Ланнінг. — Гаразд! Ми повинні все систематизувати. Еш, я хочу, щоб ви перевірили складальну лінію від початку до кінця. Ви повинні вилучити всі операції, де помилка виключена, скласти список тих, в яких вона могла бути допущена, зазначити її характер і можливу величину.

— Нічого собі завданнячко, — пробурчав Еш.

— Аякже? Звичайно, для цієї роботи треба організувати ваших людей — всіх до одного, якщо потрібно. Не біда, якщо не виконаємо плану. Але вони не повинні знати, навіщо це робиться. Зрозуміло?