Василь Бережний - Повернення Галактики

Це повторилося й зараз. “Ломоносов” — так господар прозвав Віктора Вікторовича за наполегливість у вивченні наук — з усміхом спостерігав, як Іван Йосипович подався до вмивальника і почав старанно мити руки. “Майже не змінився старий… — подумав Віктор Вікторович. — Волосся тільки наче побіліло й очі вицвіли”.

— Ну, як поживає наука? — питав Іван Йосипович, витираючи руки білим рушником. — Надовго в Київ?

— Та от привіз дещо в інститут біохімії… Захищатиму докторську дисертацію.

Вони посідали за стіл, Мар’янка притулилася до дідуся.

— Докторську? Оце так так. Недавно був студентом, наче вчора став кандидатом, а вже… Та ви скоро й до академіка доскочите, га? — Іван Йосипович з захопленням поглядав на вченого. — Може, щось проти старості вигадали? От у газетах пишуть, що уколи новокаїну омолоджують. А мені не віриться…

Мар’янка хоч і ходила вже в п’ятий клас, мало що розуміла з цієї розмови. її тільки дуже здивувало, що дядя Віктор відмовився відпочивати з дороги. їхав поїздом цілу ніч і ранок, до того не каже, що не спав, а тепер на запрошення дідуся відповів:

— Дякую, я зовсім не стомився.

От коли б дідусь отак! Він би її скрізь поводив — і до Дніпра, і в зоопарк, і в панорамне кіно… А то так уже любить поспати!

— А як ваше життя-буття? — почав розпитувати майбутній доктор. — Де це Катерина Митрофанівна?

— Вона пішла на базар. А живемо собі помаленьку. Я оце як пішов на пенсію, то більше читаю (Мар’янка засміялася) та міжнародними проблемами цікавлюся… — старий примружився. — А ви, як станете доктором, не забудете про наш дім?

— Постараюсь не забути, — сказав з усмішкою докторант. — Студентські літа не забуваються.

— Ну, глядіть. Ідіть уже розташовуйтесь, ваша кімната вільна, а то я заговорив вас.

“Ломоносов” узяв у передній чемодана і в супроводі цікавої Мар’янки зайшов до невеличкої, обклеєної шпалерами кімнати, де він жив, коли був студентом.

Дівчинка щебетала до гостя, наче пташка. Розповідала, як вона вчиться гарно, які новини у дворі, а найбільше — про дідуся. Так трудно, так трудно з ним, наче з маленькою дитинкою: все на дивані — якщо не лежить, то сидячи дрімає.

Вручивши їй гостинці, Віктор Вікторович вийняв із чемодана невеличку пляшечку, наповнену золотистою рідиною.

— Бачиш?

— Що це? — Мар’янка широко розкрила очі.

— Це… як би тобі простіше пояснити… біологічний екстракт “Сомнус моментаріум”, що означає миттєвий сон. Виготовлений він із кількох ферментів і вітамінів. Можливо, ти чула, що сон людини пов’язаний з роботою кори великих півкуль мозку. Під впливом різних рецепторів у корі виникають нервові процеси збудження і гальмування. Коли процес гальмування охоплює масу клітин головного мозку — людина засинає. В цьому стані спокою відновлюється хімічний склад нервових клітин, вони знову стають працездатними. Отже, сон — це захисна реакція організму. Доросла людина спить сім-вісім годин на добу — третину свого життя. Уявляєш — третину! І це необхідно, бо інакше організм загине від виснаження нервової системи. Павлов довів, що в корі головного мозку…

— А я думала, що кора тільки на деревах, — вставила Мар’янка.

Вчений розсміявся.

— Усе це ти зрозумієш, коли вивчатимеш фізіологію. А зараз хтозна, як тобі пояснити. Можу тільки сказати одно: дві-три крапельки цієї рідини досить, щоб людина не спала цілу добу і була бадьорою, здоровою, працездатною. Уявляєш, цей фізіологічний розчин за якусь хвилину дає організмові те, що восьмигодинний сон. Я, наприклад, не сплю зовсім. Ось принеси мені півстакана води.

Мар’янка вийшла і швидко повернулася із склянкою в руках. Не відриваючи погляду стежила, як дядя Віктор набрав у піпетку рідини і двічі капнув у воду. Крапельки зразу ж розчинилися, і вода, якою була, такою й лишилася. Він випив її, витер хусточкою губи.

— От і все, Мар’яночко. Тепер мені до завтрашнього ранку спати не захочеться.

Дівчинка подивилася на нього недовірливо:

— Ніскілечки?

— І на макове зерно. Оце піду в своїх справах, а вночі читатиму, писатиму.

— Дурите.

— Ось побачиш.

— А мені можна?

— От чи можна дітям — цього не знаю. Це ще медики мусять перевірити. Та воно й несмачне.

— А… пенсіонерам?

— Дорослим усім корисно. Я вже пересвідчився. Ну, гаразд, Мар’яночко, поговоримо з тобою потім, бо мені треба збиратися і йти в невідкладних справах.

Мар’янка вийшла з кімнати якась замислена, подивилася на годинник, що висів у кухні на стіні. “Скоро обід”, — радісно і водночас із тривогою подумала дівчинка.