Михайло Грєшнов - Останній неандерталець

Побачив їх Ауро Вандервельде, з Маунт-Вільсона. Діставши повідомлення з Пулкова і спостерігаючи за Кассіопеєю, він помітив дев’ять синіх рисок, що з’явилися одна за одною на небі. Політ їхній було спрямовано до планет: спалах відбувся майже поряд, між Марсом та Юпітером, — Кассіопея тут ні до чого. Вандервельде припустив, що одну з цих рисок треба ждати на Землі, підрахував час, — якщо лічити зі швидкістю світла, — через тридцять хвилин. Що тоді станеться, вчений не наважився передбачити. Вандервельде не здійняв галасу, у нього вистачило мужності не стверджувати, що це атомна зброя. Він лише припустив, що хвилин за тридцять на Землі слід чекати незвичайних подій. І, мабуть, перший подумав про міжпланетний корабель, котрий вторгся в сонячну систему. Спалах міг означати гальмування, а сині риски — зонди зв’язку, які відправлено до планет. Вандервельде переговорив з містером Пулом, директором обсерваторії Маунт-Вільсон. Містер Пул був тієї ночі вдома, хворів. Несподіваний дзвінок підняв його з ліжка. Розмову їхню, надруковану всіма газетами, подано тут без скорочень:

МІСТЕР ПУЛ. Адже ви знаєте, що я хворий!

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Це з Маунт-Вільсона, сер.

МІСТЕР ПУЛ. Хто?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Ауро Вандервельде.

МІСТЕР ПУЛ. Кажіть… — У трубці кахикання: містер Пул другу добу грипував.

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Росіяни повідомили про дивний спалах біля Кассіопеї. Насправді він ближче, десь за Марсом. Зараз я спостерігав викид із цього району синіх ліній до планет.

МІСТЕР ПУЛ. Яких планет?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Сонячної системи.

МІСТЕР ПУЛ. Ну й що? — У трубці знову кашель.

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Один із викидів спрямовано до Землі. Мені здається…

МІСТЕР ПУЛ. Я стою на голій підлозі, любий Ауро. Чи не здається вам, що ви доконаєте мене цією розмовою?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Пробачте, містер Пул, але це схоже на міжпланетний корабель.

МІСТЕР ПУЛ. Що?!.

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Це може бути міжпланетний корабель.

МІСТЕР ПУЛ. Ви що, бачите його з Маунт-Вільсона?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Ні, але росіяни бачили спалах.

МІСТЕР ПУЛ. На підставі чого ви можете стверджувати, що це міжпланетний корабель?

Вандервельде не знає, що відповісти.

МІСТЕР ПУЛ. До побачення, Ауро. Поспішаю розпрощатися з вами, поки ви не нагнали мені температури до сорока. І забудьте вашу маячню.

Через двадцять шість хвилин після цієї розмови атмосферу Землі розпанахав метеоритний дощ. Його було однаково видно на нічній і денній півкулях, але жоден метеорит не впав на Землю. Сині краплини роздробилися в повітрі, витяглися в довжину і розпалися на лінії, що опустилися, ніде не торкаючись поверхні, і застигли, наче водорості. Вони повисли обоймами; у кожній по тридцять дві лінії, їх бачили з будь-якої точки земної кулі.

Перші двадцять годин лінії були нерухомі.

Радіотелескопи намацали корабель за його слабким випромінюванням, що лишилося, як вирішили вчені, після спалаху. Отже, корабель гальмує. Було визначено швидкість його руху, — вона дорівнювала третій космічній: близько сімнадцяти кілометрів у секунду. Вчені чекали повторення спалаху, якщо корабель має намір опуститися на одну з планет. Але корабель не збавляв швидкості, не змінював напрямку, він наближався до Землі. Лінії, скоріш за все — локатори, їхнє завдання: визначити місце посадки. Оскільки вони висіли майже над кожним містом і селом, усім здавалося, що корабель опуститься саме тут: на Ставропольському плато, поблизу Канаберри, навіть біля Мирного в Антарктиді. Проте електронні машини, котрі стежили за рухом корабля, передбачили, що він пройде мимо Землі — дуже близько, але мимо, — якщо прихідці не змінять курсу. Курс, усупереч сподіванням, не змінювався; земляни почали дивуватися.

І тут заговорили лінії.

Доти спокійні, вони звисали торочкою, крізь них без шкоди прослизали літаки. Та раптом лінії затанцювали в повітрі, наче клавіші під ударами пальців. Схожість із грою на піаніно була на диво точна: хтось вдаряв згори на синій стовпчик, він падав униз і підстрибував до попереднього рівня. Тієї ж миті стовпчик, а то й два чи три водночас опускалися донизу і знову підстрибували вгору; і так — над усіма материками й країнами. Одночасно порушився теле— і радіозв’язок. На екранах виникали танцюючі блакитні смуги, що копіювали гру атмосферних ліній; у приймачах починала битися морзянка — в один, у два, в три голоси, — залежно скільки клавішів опускалося воднораз.

Працівники радіо і телебачення розгубилися. Засоби зв’язку переключилися на прийом від блакитних ліній. Ще більше розгубилися астрономи й фізики. Що означає танок ліній? На щастя, це тривало недовго — шістнадцять хвилин. Але через вісімдесят хвилин усе почалося спочатку, знов на шістнадцятій хвилині. І знову перерва на вісімдесят.