Володимир Савченко - Чорні зорі

“Думку про те, ніби в снарядах є живі істоти, — писала одна газета, — доведеться відкинути. Або припустити, що марсіани не більші за кролів”.

Швидкість супутників становила вісім і одну десяту кілометра за секунду для першого і на п’ятдесят метрів за секунду менше для другого, який поступово відставав.

Їх траєкторія була дуже викривлена і через полюси не проходила. Зниження супутників ніхто із спостерігачів п’яти континентів не помітив.

Остання новина — повідомлення з Пулкова — вже не потрапила в газети, її передало нічне радіо:

“…Зіставлення даних про політ тіл-супутників дало змогу визначити період і траєкторію їх обертання. Це, в свою чергу, допомогло обчислити масу тіл. Виявилось, що вона однакова в обох супутників і дорівнює приблизно чотирьомстам п’ятдесяти тоннам при розмірі півтора-два метри у довжину. Ці величини в сто з лишком разів перевищують масу найбільших супутників, запущених під час Міжнародного геофізичного року. Незбагненним є той факт, що середня питома вага матеріалів, з яких складаються обидва тіла, дорівнює приблизно тисячі трьомстам грамам на кубічний сантиметр , тобто в сотні разів більше, ніж питома вага найважчих металів. Таке співвідношення маси і об’єму робить зрозумілим незначне гальмування тіл-супутників в атмосфері та їх величезну кінетичну енергію.

Сам факт незвичайної густини тіл чекає ще свого роз’яснення”.

Це був час, коли уява людей, розбурхана запусками штучних супутників Землі й польотами перших радянських ракет у космос та навколо Місяця, ще не заспокоїлась, — вони ладні були повірити всьому. Десятки тисяч сторінок фантастичних романів, сотні гіпотез про життя поза межами Землі не зробили того, що зробив оцей стрибок у космос. Обрії розширились. Навколо Землі — простір, у ньому є рух, у ньому може бути життя; це стало ясно всім.

Тому появу над планетою двох снарядоподібних тіл і всі пов’язані з ними напівнаукові припущення сприйняли мало не як належне, само собою зрозуміле: “Якщо ми, люди Землі, збираємося здійснити першу космічну подорож, то чому хтось з інших світів не може прилетіти на Землю?” Повідомлення про незвичайну густину тіл ще раз підтвердило припущення про їх неземне походження.

Газети друкували розклад руху супутників за два дні наперед, роблячи наприкінці повідомлень застереження: “…якщо вони за цей час не приземляться”. Десятки тисяч астрономів — фахівців і любителів — стежили за польотом таємничих тіл, готуючись першими сповістити про навмисне відхилення їх від балістичної траєкторії. Радіоаматори всього світу чергували біля своїх приймачів, намагаючись спіймати на будь-якій хвилі сигнали з супутників. Усі чекали, коли ці “вісники інших світів”, нехай навіть без живих істот, приземляться…

Однак третій день приніс повідомлення, яке відразу ж змінило в усьому світі напрям думок і настрій:

“Супутники-снаряди мають земне походження!”

“Англійські математики доктор Блеккет і доктор Рамсей із формулами в руках доводять, що супутники не прилетіли нізвідки”.

Газети вмістили портрети двох учених з Оксфорда та їх статтю, в якій писалося:

“Нас першого ж дня стурбувала невідповідність орбіти “супутників” плоскому еліпсу. Річ у тому, що, коли б ці тіла прийшли з космосу, обертання Землі не повинно було б позначитися на їхньому русі. Грубо кажучи, для них у цьому разі було б байдуже — обертається земна куля чи ні. Вони кружляли б навколо планети строго в одній площині щодо нерухомих зірок.

Для узагальнення нам бракувало даних про траєкторію “супутників” у приполярних областях Землі. Вчора ввечері, коли ці дані люб’язно передали нам російські спостерігачі, картина стала ясною: орбіта обертання супутників не плоска. Вона викривлена у просторі і проходить над різними точками земної поверхні. Коротше кажучи, траєкторія руху супутників має форму велосипедного колеса з великою “вісімкою”, — приблизно таку, яку мали супутники Міжнародного геофізичного року, запущені з Землі.

Якби можна було глянути на нашу планету збоку, ми побачили б ось що: у просторі обертається наша величезна земна куля, а навколо неї описують вигадливі петлі два маленькі чорні тіла. Ці петлі — траєкторії супутників, образно кажучи, намотуються на планету, неначе нитки на шпульку, не зачіпаючи земної осі. Неважко помітити, що зміщення цих петель пов’язане з обертанням Землі.