Андрій Дмитрук - Велика місія цивілізаторів

— А де… — почав Родіонов, та раптом двері відчинилися й до залу поспішно ввійшло п'ятеро чи шестеро чоловіків. Один із них, після того як прозвучали взаємні вітання, підскочив до конструкторів, схопив Родіонова за руку.

— Ось і ми, Грицю! Зараз уже поїдемо.

— Про вовка помовка!.. — промурмотів інженер. — Я, Павле, щойно хотів спитати, де ти.

Спустилися ліфтом. У дворі вже чекали дві автомашини — газик із брезентовим верхом і геліобатарейна півторатонка яєчного кольору.

Робота втягли в кузов півторатонки, поставили в робоче положення — опорною банею вниз, антеною догори. Родіонов, уже залізаючи в газик, запропонував:

— Увімкніть його. Подивимось, як він думатиме під час трясіння, на ходу…

Водій геліомобіля, він же кандидат наук Ванцер, у шкірянці й чоботях, поліз через борт кузова, повернув одну з ручок; на спинному щитку СЕЕП-38 і сказав акустичний індекс вмикання. Кругле роботове око засвітилося зеленим пляшковим блиском, параболоїд почав рухатися. Це мало дещо чудернацький вигляд. Прозаїчна жовта півторатонка з тупим носом, а на ній — сталева конусовидна башта, над якою ходить по колу ґратчаста антена.

— Слухаю вас, — сказав робот.

— Продумай завдання. Коли приїдемо, ввімкнемо твої ефектори, — відповів Павло Ковальський з машини.

Сорокін, який лишався чергувати біля пульта, махнув рукою і гукнув роботові:

— Ну, «Хрестоносець», давай!

Око автомата яскраво спалахнуло. Голосну роботову відповідь заглушило пирхання моторів, і автомобілі повільно рушили.

Аспірант повернувся до залу. Він трохи посидів коло пульта, відповів на кілька запитань із різних кабінетів інституту. Потім відсунув шухляду й вийняв термос з бульйоном, курча, яблуко і дві цукерки. Пообідав спокійно, не поспішаючи і часто поглядаючи на порожнє місце, де стояв раніше робот.

Потім дістав книжку, здається Голсуорсі, і почав читати. Він сидів біля прозорої стіни, погойдуючи ногою, і читав, поки не повернулися Родіонов та інші.

Конструктор розстебнув плащ, розлючено глянув на Сорокіна й заговорив із Ванцером. Ковальський підійшов до аспіранта, погрозив йому своїм дуже довгим пальцем і мовив:

— Бити тебе треба, Сорокін!

— За віщо? — здивувався юнак.

— Зараз дізнаєшся.

— Грицю, як поводився «Хрестоносець»? — з награною бадьорістю спитав Сорокін.

— Ох, дав би я тобі «Хрестоносця», дотепнику! — грізно відказав Родіонов. — Ти ж знаєш тупу прямолінійність його мислення і все одно вигукуєш на прощання це дурне прізвисько. Скільки разів казав — не вимовляй його при роботові! Ну й примусив же він нас попотіти. Нічого не хотів досліджувати, кидався по дорогах, здіймав страшенний пил і моргав оком — сигналізував тривогу. Ми за ним на газику, шини мало не полопались. У мозку робота слово «Хрестоносець» розпалося на «хрест» і «носити». Він прийняв це за завдання і весь час шукав чогось хрестоподібного.

Сорокін зареготав:

—І що ж він накоїв?

— Що, що! Прибіг на кладовище, випустив свої ефектори, вирвав із землі гнилого дерев'яного хреста і носився з ним, поки ми його — тобто робота — не вимкнули!

Ден лежав із заплющеними очима в гамаку й намагався ні про що не думати. Якщо починаєш думати, в голову неодмінно лізе страшне — всіляка містика, вампіри з кінофільмів… Коли він бачив останній фільм на екрані кінотеатру, а не телемагнітофона? Чотири місяці тому — так, чотири місяці! Бісова діра! Москіти, туман, вогкість, вічний гул вертольотів над гігантськими деревами тропічного лісу.

Нудьга неможлива. Якби не робота, він давно уже збожеволів би чи застрелився із пістолета. Ден простяг руку за пляшкою, що висіла в сітці над його головою, схопив її за шийку і, обливаючись, видудлив половину. Джин був огидно теплий.

— Ой, боже мій! — застогнав Ден і важко зіскочив на дощану підлогу. Роздивився. Сірі дощані стіни, віконце з бронешторою, брудні двері, чорнильні плями від авторучки на стелі, екран телемагнітофона в кутку, прийомопередавач, заклеєний фотокартками з старих журналів, — клеїв, звісно, Стінкі.

Все знайоме до одуру.

І бісові ящики, через які він сидить тут, у центрі Філіппін, — гарні, лаковані, з кнопками та іншим…

Усю кімнату експериментальної бази обплетено дротами. Як він досі нічого не переплутав і не зробив короткого замикання! Тут потрібно бути хоча б доктором наук, щоб у всьому розібратися. Магістр — лише рядовий в армії вчених…