Потім побачив, мов у тумані, фашистів. Вони обережно лізли на башту, тримаючи напоготові пістолети й гранати.
На якусь мить він знов розплющив очі. Червоний прапор могутнім широким крилом маяв над ним. Золоті серп і молот переливалися вогнем на червоному тлі. Прапор, як одвічний символ боротьби й перемоги.
Фашисти були вже на башті. Вони шукали його. І тоді останнім зусиллям він жбурнув у них останню гранату. Це було все, що він зміг зробити.
Вибуху він уже не почув. І нічого не побачив. Але він виконав бойове завдання. Фашисти дорого заплатили за його життя!
Чотири гітлерівських автоматники в білих маскувальних халатах увійшли в село з південного боку й не вагаючись попрямували вздовж вулиці, до майдану, де в сутінках ледве видно було руїни церкви та будинку сільради. Автоматники йшли, нікого не питаючи дорогу; та й питати не було в кого на безлюдній вулиці.
Попереду йшов високий солдат, низько насунувши капюшон. В руках він тримав напоготові автомат. Мабуть, він знав дорогу краще за інших, що мовчки посувалися слідом за ним. Гітлерівці щулилися від холоду. Проминувши кілька провулків, вони опинилися біля хати, у вікні якої блимав жовтий вогник каганця. Високий солдат кілька разів грубо вдарив чоботом у хвіртку.
— Хто там? — пролунав із двору чоловічий голос. — Староста треба, — коротко відповів високий.
На подвір’ї заметушилися. Відчинилася хвіртка. З-за неї визирнув маленький чолов’яга в ушанці, зі скуйовдженою борідкою. Побачивши гітлерівців із автоматами напоготові, він злякано забелькотів:
— Я староста, я, панове германці. Чого зволите?
Високий презирливо штовхнув його автоматом у груди:
— Місце спати… кушати… добре кушати… ферштеє?.. Староста заметушився ще більше:
— Зараз буде спольнено, пане старшой. У нас для панів германців спеціально попівський будинок пристосовано, дуже добрий. І харч упольнє підходящий, сальце, хлібушко білий, молочко.
— Млєко, — сказав фашист, ледве ворушачи замерзлими губами.
— Млєко, млєко, — зрадів староста. — І тепло буде, витопимо як слід. Пожалтє, панове, я покажу куди!
Він підтюпцем побіг по стежці, протоптаній у снігу. Високий, обернувшись до супутників, підморгнув їм:
— Форвертс! — наказав він.
Через півгодини автоматники, скинувши маскувальні халати та шинелі, сиділи за столом і їли. У пічці палали дрова, закутана у велику хустку жінка принесла соломи, готуючи на підлозі постіль. А метушливий староста все ще ніяк не міг заспокоїтися. Він підходив до солдатів і запитував улесливо, весь час кланяючись:
— Може, панам германцям ще щось треба? То скажіть…
Солдати були надто зайняті їжею, щоб відповідати йому. Нарешті староста посміхаючись, прошепотів на вухо високому солдатові:
— Якщо розважитися бажаєте, то в один момент. Горілочки?.. Гм, дівчат справних?.. Тільки моргніть!..
Високий повернув голову. Озирнулися й інші. Староста, чекаючи відповіді, запобігливо пощипував борідку.
— Потім… потім, — відповів високий. І, вказуючи на вікна, наказав: — Треба закрити цей… віконниця, так? Забагато світла вулиця…
— Зараз, зараз, — заметушився староста. Він вибіг надвір. За хвилину загрюкали віконниці. Потім у дверях кімнати відкрилося маленьке віконце. З нього знову визирнуло обличчя старости. Він солодко мовив:
— А коли нащот розважитися, тільки моргніть, панове. Ураз горілочки приставлю, і все, що треба…
— Шляфен! — через плече кинув високий солдат.
Обличчя старости зникло. Зачинилось у дверях віконце. Високий все ще прислухався. Грюкнули вхідні двері. Староста вийшов. Високий знизав плечима й налив собі склянку гарячого молока.
Кілька хвилин у кімнаті панувала тиша. Солдати вечеряли. Високий випив молоко, підвівся, пройшовся по кімнаті, потім вийшов із кімнати й невдовзі повернувся. Дрова в пічці вже догоряли. Високий солдат сів біля стола, вийняв кисет і скрутив цигарку. Заклеюючи її, він уважно подивився на інших.
— А й мерзотник же цей староста, — сказав він чистою українською мовою. Другий солдат охоче відгукнувся.
— Два рази, товаришу лейтенант, рука в мене ледве сама на спуск автомата не натиснула. Це тоді, коли він там, біля воріт, підлещувався. І ще…
Він не закінчив, його перебив кремезний юнак, що сидів біля нього:
— Гадина першої статті, факт! І зверніть увагу, товаришу лейтенант, у нього все як по маслу. І їжа для панів германців готова, будинок попівський… Плаче по ньому куля в моєму автоматі, товаришу лейтенант, їй-бо, плаче…
Читать дальше