Игорь Росоховатский - Можливість відповіді

— Знаю, у тебе є запитання до мене, — сказав батько. — Краще буде, якщо ти висловиш їх одразу, щоб між нами не лишалося нічого неясного.

— Так, батьку, питання є. Жінка в підводному місті, Людмила, була нареченою мого брата?

Я не побоявся назвати його небіжчика-сина своїм братом. Це була тільки мала частка вдячності батькові.

Він мовчки дивився на мене, і відповідь уже була непотрібна. Я попросив:

— Покажи мені його фотокартку.

— Краще я згадаю його, а ти зазирни в мою пам’ять. Дозволяю.

Так, ми були схожі й зовні, але Людмила все ж зуміла помітити різницю.

— Що ти хочеш дізнатися від мене ще, синку? Сказати йому? Чи не завдам болю, не пробуджу побоювань?

— Розкажи про межі Програми, закладеної в мене…

Я з тривогою чекав на його відповідь. Звичайно, він може нічого не сказати або відповісти ухильно. Має на це повне право. Він — мій творець. Викликав мене з небуття, подарував мені життя. Ким би я був без нього? Розрізненими клітинами, шматками пластмаси, металевими дротами… Він подарував мені здатність мислити, уявляти, розраховувати, співставляти, бачити землю, море, людей, спілкуватися з ними, почувати… За це я мушу бути безмежно вдячний батькові, а не просити відповіді на питання, які, можливо, йому неприємні. Але ж він сам спитав мене… Він сам… А чи не чіпляюся я за його слова, використовуючи їх як нагоду для власного виправдання?..

Я відчув, як починають боліти скроні від напруження. Мільйони обчислень, мільйони думок за секунду. Навіщо? Вони не приведуть зараз ні до якого рішення. Зараз ця перевага мого мозку — швидкість дії — тільки посилює безплідні сумніви, вихор думок, який не розімкнути ніякими доказами. Це може зробити лише людина, що створила мене. Якщо захоче. Якщо забажає. Мені ж лишається одне — ждати…

А батько лагідно усміхнувся, як усміхаються дитині, ввівся навшпиньки, щоб дотягтися рукою до мого плеча.

— Обмежень нема, синку, не хвилюйся даремно. Даючи істоті розум і можливість перебудови, не можна ставити жорстку Програму. Ти міг би й сам додуматися до цього…

— А що ж таке керуючий імпульс? Ти обіцяв відповісти на це запитання, коли я повернуся.

— Пошуки істини, синку, і нічого більше. Ти завжди був вільним у своїх симпатіях і антипатіях. Ти діяв відповідно до свого розуму.

От коли я зрозумів, що саме вважав жорстокістю Програми. Це була логіка подій. Так, зрештою я усвідомив це, і підозра, що сковувала мене, мов кайдани, зникла. Вперше я міг по-справжньому разслабитися перед батьком, стати схожим на людську дитину. Я опустився на стілець, що жалібно рипнув піді мною. Тепер батькові вже не треба було тягтися до мого плеча, і я відчував тепло його руки.

— У тебе є ще запитання, синку?

— Я приймав сигнали з космосу від істоти, яка назвалася моїм братом. Хто це?

— Сигом… Створений раніше… Посланий у далекий космос, до меж нашого всесвіту. І за його межі.

Я збагнув зміст пауз. Вони пояснювались його делікатністю. Він не хотів говорити “сигом, такий же, як і ти”, а сказав: “створений нами раніше за тебе”. Боявся необережним словом образити мене.

— Коли він повернеться, — провадив далі батько, — і ви зустрінетесь, багато таємниць всесвіту вже буде розгадано. Щасливими будуть люди, які доживуть до того дня.

— Він устиг мені сповістити одну важливу річ…

Батько мовчав, очікуючи. На скроні в нього пульсувала голуба жилка.

— Він передав мені цифрову характеристику пульсу всесвіту. Вона збігається з тією, яку я одержав, досліджуючи живі істоти і явища неживої природи, порівнюючи загальні закономірності.

— Чи означає це, що немає різкої відмінності між живою і неживою природою?

— Відмінність є. Адже існують два моменти пульсації — пік і спад. У Сонячній системі, наприклад, їм з одного боку відповідає основний, постійний рівень електрона на атомній орбіті, а з другого — більш високий рівень, на який виштовхує його фотон, виділений сонцем. Життя проявляє себе між цими двома процесами, повертаючи електрон на попередній стійкий рівень. Є фаза життя, чітко позначена в пульсації. Настільки чітко, що її можна прийняти за направлену інформацію. Але всередині самої фази життя не має різких кордонів між рівнями, а значить, і між її різними формами. Перехід супроводжується поступовим ускладненням…

Я замовк, обмірковуючи подальші слова.

Він усміхнувся:

— Ну-ну, сміливіше. Невже ти так погано думаєш про людей? Нас не образить істина, хоч би якою вона була.