Владимир Заяц - Машина забуття

— Прибульці… час… — повільно думав Гриня. — Тож-бо мій телепень останнім часом тільки про цей час і говорить. І книжечки різні про час навіть за обідом читав.

Гриня пригадав, як останніми днями не раз бачив, що син шастав у підвал, стараючись, аби його не помітили.

Увечері, коли учень п’ятого класу Ваня Фомочкін прийшов додому, батько зустрів його з нахмуреним лобом. На столі лежав солдатський ремінь. Батько показав синові на табуретку:

— Лягай!

— За що? — заверещав страдник.

— За те, що без батькового дозволу… — приказував Гриня, і ремінь легко літав у його вправній руці. — За те, що через тебе сорому набрався! Я п’ю, але не краду. Ти що там у підвалі зробив?!

— Ой, усе розкажу, тільки пусти! Машину часу хотів зробити. Не вистачило тільки дротиків срібних і ланцюга з велосипеда. Не дістав ще.

— А цегла навіщо тобі? — гнівно запитав батько.

— Не брав я цегли, — шморгнув носом син, — вона сама на порох розсипалася, коли я генератор простору-часу випробував на форсованому режимі. Цегла ж за добу набрала п’ятсот вісімдесят років.

— Навіщо тобі ця машина? — з докором почав Гриня. — Скільки часу на неї вбив. Краще б матері або мені, скажімо, зайвий раз допоміг.

— Навіщо, навіщо! — схлипнув син, потираючи потерпіле місце. — Двійку мені вліпили із співів минулого тижня. Хотів повернутися в той же день, щоб виправити оцінку. Та де там. Мати за двійки сварить, ти б’єшся, особливо, коли теє… напідпитку.

— Це правда, — самовдоволено погодився Гриня. — Я такий. Незрозуміло мені тільки, як би ти виправив оцінку? Слуху ж у тебе зовсім нема.

— Я зробив машину, таку маленьку-маленьку, — запалився син, — заховаєш її в роті, і всім здається, що це ти сам співаєш.

— Он воно що, — на мить замислився Гриня і знову взявся за ремінь.

— За що? — з синових очей бризнули сльози.

— Кожну справу треба доводити до кінця. Двійку із співів ти так і не виправив, — похмуро сказав батько і замахнувся ременем.

15/01 БВ Тремпс сидів у своїй однокімнатній квартирі на складаному похідному стільці й чекав сина. Квартира була обставлена найнеобхіднішим — строго й скромно — як і належить солдатському житлу: три складених стільці (для кожного члена сім’ї по стільцю) і складаний стіл, покритий грубим сірим пластиком. На стіні на рівні людського зросту — червоний ґудзичок термінової сигналізації для виклику поліції; трохи вище — портрет Головного Батька Всіх Солдатів у повній парадній формі. Його мавп’яче личко було скривлене в гримасі, яка мала виражати величність.

15/01 БВ Тремпс побожно подивився на Головного Батька й прошепотів:

— Даю тобі священне слово солдата А, що син мій буде гідний славного імені солдата В.

Цей день з самого початку був невдалим. Ще зранку 15/01 БВ Тремпс через неуважність забув віддати честь середньому офіцерові їхнього дому-казарми. Це було непростимим порушенням Статуту Поваги й Статуту Покори. Офіцер більш-менш лагідно покартав неуважного солдата, після чого в того довго боліло вухо.

Додому 15/01 БВ Тремпс мав іти тільки завтра. Адже батько сімейства — солдат А — перебуває в домі-казармі 5 днів і 2 дні вдома. Мати сімейства — солдат Б — має бути в домі-казармі 4 дні і 3 дні вдома. Діти — солдати В — перебувають у школі-казармі всього лиш 10 годин на добу і цілих 14 годин — вдома. В певних колах почали говорити, що це прояви лібералізму. І до цього найближчим часом мали прислухатись. Бо не таке це слово “лібералізм”, щоб вимовляти його марно.

О 10 годині 43 хвилини начальник дому-казарми викликав солдата А 15/01 БВ Тремпса до себе і сказав з докором:

— Ось погляньте, що нам передали по службовому каналу про вашого сина солдата В 16/01 ВГ Тремпса.

15/01 БВ Тремпс стояв струнко й читав інформативне повідомлення для службового користування. Все всередині в нього завмирало від горя, проте жоден м’яз на обличчі не здригнувся, бо саме так мав поводитися справжній солдат великого міста-імперії.

Раз на квартал у школі-казармі проводилися заняття з літератури й пропаганди. На минулому занятті вони розбирали написане генералом-письменником А оповідання, в якому йшлося про те, як розумний і відданий ідеалам міста-імперії солдат В запідозрив матір солдата Б в непростимих симпатіях до сусіднього міста-імперії: за цілком достовірними повідомленнями військового імперського агентства інформації, там по жеребку вбивали кожне десяте немовля для вироблення мужності у своїх солдатів, а старих людей перетоплювали на жир, який використовували для змащення гарматних деталей.