Владимир Заяц - Машина забуття

Марко в такт словам кивав головою. Він знав про “острів самітників” — населений космічний супутник, вкритий захисним куполом і оснащений штучною гравітацією. Там оселялися люди, яким нестерпні були несамовиті швидкості і напружений ритм сучасного життя. Нехитрим знаряддям самітники обробляли родючий грунт, а у вільний час займалися мистецтвом і філософією.

Ці відомості Марко одержав о 18.45.

18.50.

По відеозв’язку Марка повідомили, що від Роу з “острова самітників” надійшла радіограма такого змісту: “…Тут добре. Назад поки що не збираюсь. Організував філіал товариства кактусоводів. Із землеробським привітом. Роу”.

Коли машину повідомили про зміст радіограми, у неї знову зіпсувався контур через “нервове” перевантаження. Після того, як її відремонтували, вона вимовила тремтливим голосом:

— Я знаю… Він повернеться. Він не може не повернутись! А тим часом я повинна замінити його в товаристві кактусоводів. Це мій моральний обов’язок перед господарем. Думаю, що впораюся з цією роллю не гірше, ніж Роу. Адже ви, люди, такі недосконалі!

І вона зовсім по-людськи глибоко зітхнула.

Марко подумав про симпатичних членів товариства кактусоводів і теж зітхнув.

“Д’Артаньян, не маючи великого досвіду, зате пам’ятаючи теорію, вдвічі швидше замахав шпагою. Жюссак, щоб покінчити з ним, зробив різкий випад, намагаючись завдати супротивникові страшного удару”.

Микола відклав книжку і зітхнув. На душі не було того спокою, який буває в пілота, цілком упевненого в кораблі. Від неприємного передчуття млосно смоктало під ложечкою. Взагалі в цьому секторі протиметеоритний захист не потрібен, та чого на світі пе буває.

Хлопців із техобслуговування теж можна зрозуміти: строки підганяють! Уже всі знають про термін здачі “Вікторії”. Так, “Вікторія” — корабель незвичайний! Головний двигун працює на кварках і дає імпульс, необхідний для нуль-стрибка. До сузір’я Тельця він домчить за кілька годині “Фабрика відкриттів” — так поспішили охрестити в передачі новин цей міжзоряний гігант. Моя таратайка не йде ні в яке порівняння з цим шикарним чудом.

Насмішники з Центральної назвали кораблі для каботажу, на одному з яких літав Микола, “бабусиними очіпками”. Миколі було прикро, що так казали про його маленький тихохідний корабель. Він любив його тією жалісливою любов’ю, якою діти люблять бездомних котів і кульгавих собак. Микола піддобрювався до ремонтників і де тільки можна діставав деталі для свого корабля. Всі ручки і клавіші в рубці були вкриті кольоровою світляною пластмасою.

Микола взяв книжку і неуважно перебіг очима кілька рядків. “…Але Д’Артаньян спритно відбив удар, і саме тоді як Жюссак випростався, гасконець, наче змія, вивернувся з-під його руки і наскрізь проткнув його своєю шпагою. Жюссак упав, як підкошений”.

Думка про несправний локатор не давала йому спокою, як тісне взуття. Правда, в цьому секторі зіткнень з метеоритами не було майже п’ятдесят років, але… Микола згадав давню приказку: “Якщо метеорит може влучити в корабель, він влучить у нього неодмінно”. Авжеж, бутерброд завжди падає маслом донизу!

Не читалося. Микола знову відклав книжку вбік. Він завжди брав у політ пригоди і фантастику: Лема. Стругацьких, Буличова… Нехай не все вони передбачили правильно, але ж головне не техніка, а людські стосунки, поведінка людини в критичній ситуації. Та цього разу читати не хотілось. Думка про несправність стирчала як скабка в нозі, і дедалі більше дратувала пілота. “Ну й ремонтнички у нас, та й з Центральної теж не кращі! Для показухи працюють!” — думав він сердито, розуміючи, що це не так, і від того сердячись іще більше. Комусь на “Вікторії” летіти, а йому консерви перевозити. Кажуть, молодий ще! Хіба це аргумент? Хтось робитиме видатні відкриття в сузір’ї Тельця, а він трястиметься на цьому, — Микола спересердя стукнув кулаком по пульту, — бабусиному очіпкові! Ну й слово ж вишукали! Миколина бабуся ніколи ніяких очіпків не носила, віддаючи перевагу тонким вовняним хусткам з яскраво-червонимя трояндами на чорному тлі. Микола виразно згадав, як вона сиділа в старому кріслі і з-під хустки в неї вибивалося сріблясте пасмо сивого волосся.

— Бабусю, — просив Колюня, — розкажи казку.

— Про що ж тобі розказати? — співуче питала бабуся.