Владимир Заяц - Машина забуття

— Візьми чохол у наметі, перенесемо його, — звелів Віталій.

— Звідки він тут узявся? — дивувавсь Володя, намагаючись не йти в ногу. — Де ж його ракета?

— Може, там, де й наша, — невесело пожартував командир.

У наметі з незнайомця зняли маску. Доронін переводив здивований погляд з незнайомця на командира.

— Слухай, він же як дві краплі води схожий на тебе!.. Що за чудасія!

— Ходімо до бурової, — підштовхуючи товариша до виходу, сказав Віталій.

— А як же огляд хворого, док? — спитав Доронін.

— З хворим нічого не станеться, — буркнув Сомов і, помітивши здивування в погляді геофізика, додав: — Повір мені, його внутрішнім органам ніщо не загрожує.

Володимир вийняв із ящичка тюбик поживної пасти і підійшов до незнайомця. Віталій швидко загородив йому дорогу.

— Дай я сам погодую гостя.

Володя неохоче віддав тюбик, відчуваючи, що за дивним поводженням командира щось криється.

Кілька годин пішло у космонавтів на те, щоб розмонтувати бур, перенести його на нове місце і змонтувати знову. Цього разу установка пропрацювала всього лиш кілька хвилин. І знову потужний фонтан ударив з пробуреного отвору. Повторний експрес-аналіз підтвердив наслідки першого.

— Боюсь, що й далі наслідки будуть такі самі, — сказав Володя, закусивши губу. — Шари порід ідуть майже паралельно.

— Все-таки “майже”, — зауважив Віталій.

— Так, — кивнув Володя. — І через те будемо бурити знову.

Швидко спускалися тьмяні багряні сутінки. Під ложечкою посмоктувало, в оглушливій тиші дивно голосним здавався розмірений стогін незнайомця. Володя оглянув убоге внутрішнє обладнання намету. “Біднувато”, — сумно подумав він, заплющуючи очі.

Прокинувся Володя від того, що хтось тряс його за плече. Він розплющив очі і побачив Сомова, який схилився над ним. Командирові очі блищали від збудження, на щоках вигравав рум’янець.

— До нас ще один братик прибув, — сказав він, граючи жовнами. — На цей раз твій.

Нічого не зрозумівши, але перейнявшись збудженням товариша, болодя подався за ним. Біля входу лежав… чоловік у масці.

— Ще один? Звідки?! — вихопилось у Дороніна.

— Внесемо, тоді поясню, — таємниче сказав Сомов.

У наметі він поклав другого незнайомця поряд з першим і жестом фокусника зірвав з нього маску.

— Поспішайте побачити! — балаганна вигукнув він. — Доронін другий. Близнюк, який був розлучений з братом у далекому дитинстві. Аж тепер вони возз’єдналися!

Доронін не міг вимовити й слова. Другий потерпілий був разюче схожий на нього.

— Це вже не звичайний збіг обставин, — прокоментував Сомов.

— Так, — погодився Володя. — В появі наших двійників є закономірність.

— На вигляд звичайнісінькі хлопці, правда ж?

Володя мовчки кивнув.

— Так от, друже, це не люди, це муляжі. Зовні людська оболонка, а всередині нема нічого, крім механізму, який може стогнати.

— Нільс Бор вимагав божевільних ідей. Твоя цілком відповідає цій вимозі, — насмішкувато озвався Доронін.

— Вислухай мене до кінця, — спокійно сказав Сомов. — Коли я хотів напоїти першого двійника, то побачив, що в ротовій порожнині у нього… нічого немає. Ні язика, ні дужок, ні мигдалин. Порожнеча! Коли ти виходив, я зробив пальпацію тіла. Жодного органа в черевній порожнині иропальпувати не вдалось. Ребер також немає, замість них суцільний щільний футляр.

— Хто ж вони? Що ж це таке?! — спитав приголомшений Доронін.

— Я довго сушив собі над цим голову. Тобі поки що вирішив нічого не казати, щоб даремно не тривожити, адже біооб’єкти — не твій фах. Я спробував пов’язати зникнення ракети, дивний склад підґрунтової рідини і появу біологічних муляжів. Висновок напрошується один: ця планета — мисляча субстанція.

— Мисляча планета! — вигукнув Володя.

— Очевидно, мислить не вся планета, а її поверхневий шар. Наша ракета викликала подразнення чуттєвих рецепторів, і планета поглинула її як сторонній предмет. Якщо це так, то зрозуміло, чому підґрунтова рідина має склад, близький до плазми крові. Тепер про біомуляжі. Ти чув про метод Карно?

Володя заперечливо похитав головою.

— Річ у тому, що комахи мають надзвичайну здатність пристосовуватись, і хімією шкідливих комах не знищити. Тому часто вдаються до методів біологічних, зокрема до методу Карно. В групу комах випускають стерильних самців того самого виду; не беручи участі у відтворенні потамства, вони борються за їжу, тим самим створюючи невигідні умови для існування повноцінних особин. Ось і в нас таке ж становище. Ми ділимося з муляжами їжею, прирікаючи себе на голодування.