Владимир Заяц - Машина забуття

Засмучений, я сів у кутку. До мене зразу ж підбіг кіберофіціант, кумедно дрібочучи павучими ніжками.

Я зробив замовлення. Мої слова почув колега космогатор, що сидів поруч.

— Ти занапастиш своє окислювальне фосфорилування, Ендотеліус! — вигукнув він. — Подумай про жирову інфельтрацію печінки! Тобі треба вживати третю суміш і пити вітамінізований напій. Я зараз, же заміню замовлення.

Я зупинив його.

— Мені нічого втрачати. Медицина все одно не може мені допомогти. Рак навчились лікувати, спадкові хвороби переможено, грипу більше немає. А мозолі лікувати не навчились. Мені й припарки робили, і примочки, і змушували ковтати гидкі таблетки. І все даремно!

Мені тактовно дали спокій, і я, сидячи в своєму кутку, прислухався до балачок. Поряд зі мною розмовляли два космогатори з третьої бригади. Вони говорили про “зникнення” матерії від зіткнення з гравітаційним каналом.

— А що як зробити гравітаційну щілину набагато вужчою? — спитав той, що сидів до мене спиною.

— О, тоді можна й атом розщепити! — впевнено відповів його співрозмовник.

І тут мене ніби струмом ударило! Принцип створення гравітаційного каналу, чи, іншими словами, нуль-просторового переходу, відомий уже давно. Вся справа в тому, щоб створити просту й надійну систему мікрофокусування гравіполя. Схема такої системи чітко вималювалась у моїй голові. Я хутко, майже не шкандибаючи, попрямував до виходу.

На чотири дні замкнувся у своїй майстерні, їв раз на добу, спав по три години. І ось, нарешті, апарат, завбільшки як мильниця, був готовий. Мені не терпілося показати його в дії космогаторам, і, оскільки я був цілком упевнений в безпомилковості своїх розшуків, то, навіть не випробувавши свій апарат, подався з ним у той самий третій космоклуб.

— Еврика! — закричав я з порога. — Я винайшов апарат, за допомогою якого можна видалити мозолі з точністю до мікрона.

Космогатори зацікавилися:

— Ану, продемонструй!

Про всяк випадок я попросив усіх відійти в другий кінець залу; щоб присутнім було добре видно, я поклав ногу на стіл і, закріпивши апарат на столі, зсунув важілець енерговикиду всього лиш на одну поділку.

Тієї ж миті з апарата вирвався яскравий промінь, з гуркотом, завалилася зовнішня стіна, приміщення наповнилося пилюкою. Я швидко повернув важілець у вихідне положення.

— Тонику, що з тобою? Ти не поранений? — почулися, схвильовані голоси космогаторів.

— Ні! Все гаразд! — бадьоро відповів я, глянувши на ногу. — Експеримент пройшов вдало— мозоль видалено!

Так уперше було проведено випробування дезінтегратора — могутньої і надійної зброї, якою тепер оснащують космічні кораблі і яку у вигляді стрілецької зброї видають космогаторам перед вильотом на планети, де є особливо агресивна фауна.

Сергій ввійшов у кімнату, як чорна хмара.

— Ти розчарований? — наче ні про що не догадуючись, спитав Антоній Ендотеліус. — Не сподобалась симфонія?

Сергій скривився.

— Вона була така довга, що тільки іноді траплялися непогані місця.

— Милославі теж не сподобалась? — ніби між іншим поцікавився дід.

— Я був сам, — похмуро відповів онук.

Кіберприбиральник порався біля Сергієвих ніг, витираючи взуття. Сергій роздратовано гримнув на кібера, і той слухняно завмер.

— Не прийшла? — спитав дід співчутливо.

— Прийшла, — юнак глибоко зітхнув, і по кімнаті війнув вітерець. — Прийшла і сказала, що хоче подивитися по візору повтор інформпоказу загибелі сорок восьмої експедиції.

— А ти?

— Я вирішив, що коли ми вже домовились іти в симфонічний, то підемо тільки туди. Інформпоказ сорок восьмої буде ще не раз.

— А чому б не поступитись Милославі? — лагідно спитав Антоній Ендотеліус.

— Саме сьогодні я вирішив поговорити з нею серйозно і без зайвих свідків.

— Еге, — зітхнув Антоній. — Доведеться тобі звикати до узгодження і керування. Жінка в сім’ї — неформальний лідер.

— У сім’ї? — зніяковів Сергій і квапливо перевів розмову на інше. — До речі, що ж передавали про сорок восьму на Реї?

— Експедиція загинула не вся, — Антоній Ендотеліус випростався на весь свій величезний зріст і заходив по кімнаті. Штани лопотіли довкола його худих ніг. — Фіннебук повернувся. Повернулася, не виконавши завдання, людина, мозок якої щодо швидкості дії не поступається перед комп’ютером і безстрашність якої ввійшла в прислів’я. У свої двадцять п’ять років я лиш трохи перевершував нинішнього Фіннебука, а це щось та важить.